«Від Дунаю вітер віє…»

Сидір Воробкевич

Від Дунаю вітер віє,

Що душа аж студеніє,

Так ми тяжко, так ми нудно,

Що у світі жити трудно.

Вітер віє, повіває,

Старі дуби вириває,

Стогне сосна, яворина,

Лоза, липа і калина.

Гірша буря в серці грає,

Грудь криваву роздирає,

Рве з корінням серця квіти

І розносить у всі світи.

Одні впали в Чорне море,

Другі на луги і гори,

Треті мила позбирала,

В чорний волос заплітала.

Всі зісохли, всі пов’яли,

Жаль серденьку полишали.

Не вій, вітре, від Дунаю,

Бо живцем я умираю.

Примітки

Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1909 р., т. 1, с. 30 – 31.