«Руські серця би віджили…»

Сидір Воробкевич

Руські серця би віджили,

Давнім цвітом би зацвіли,

Як то раз бувало,

Коли боже святе сонце

В наше ріднеє віконце

Ясно заглядало.

Коби-м знав, де та керниця.

Що живуча в ній водиця

Через верх спливає;

Я би черпав без спочинку

Темну нічку, білу днинку,

Най все відживає.

І ходив би руським краєм,

Українов, нашим раєм

З водою щоднини:

«Очі заспані умийте

І водиці сеї пийте,

Братя, щогодини!

Як та квітка від росиці,

Від живучої водиці

Серце відживає,

І бігцем прадідня доля,

Давня слава, давня воля

З чужини вертає».

Довго ходжу і шукаю,

Кого здиблю, все питаю:

«Скажіть, добрі люди!

Блуджу, нуджу я світами.

Темним лісом, байраками

Довго сюди-туди,

І не можу відпитати,

Де то треба би шукати

Живучу водицю,

Бо гадаю напоїти

Народні, зів’ялі цвіти,

Вітчину-горлицю…»

Нора висхла. Змий загинув,

Зі слізьми сей світ покинув,

Бо му тяжко було,

Що на Русі поборотись

Вже не м’як ніхто й охоти,

Так усе заснуло.

Спить козацькеє серденько,

Що Синопом так буйненько,

Стамбулом гуляло;

А тепер лиш ворон кряче,

Сивоусий козак плаче,

Бо все ся запало.

Можна й без води збудити

Руське серце й оживити

По тяжкій дрімоті,

Як будемо, брати, дбати,

Одні других спомагати

У братській роботі,

Як будемо ся любити,

Як брат з братом мирно жити,

Бога величати,

Як будемо слово рідне,

Що тепер як зірка блідне,

Любов’ю зливати.

Бог святий нам хліба зродить,

І всі приспані народи

Розцвітуться красно;

Руське серце заспіває,

Руське око заспіває,

Як та зірка, ясно.

Примітки

Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1909 р., т. 1, с. 34 – 36.