Вечір над Прутом

Сидір Воробкевич

Ідилія

Останні лучі сонця святого

У синіх горах мруть і конають.

Що лягла спати ясна цариця,

Смуги червоні нам повідають.

Перепеличку в пшениці чути,

Соловій лугом заводить мило,

Деркач озвався, чвірінок грає,

Мушки літають: вже ся з’явило

Бліде личенько місяця князя, –

Зірки яскраві тліють, сіяють.

Ситі корови ричуть зарінком,

Малі телята буйно брикають.

Вже ся над Прутом до купи збили,

В порон ступають, дивляться в воду

На срібний місяць, а з того боку

Стоять дівчата близенько броду.

«Ходи, Балайко, ходи, Румано,

Дома на тебе жде вже травичка!

Подвір’ям скаче та визирає

З червонов биндов мала теличка».

Вже перевізник в пристань уперся,

Біжать до дому люди, корови…

Голос дзвіночка чути долинов

З тої дзвіниці коло діброви.

Відай спускають когось в могилу,

Бо й «Святий Боже» співають сумно.

Чуй! як дрібненькі сироти-діти

Зойкають гірко над тихов трумнов…

Риболов сивий у воду плюснув,

Зловив марину, полетів далі.

Ластівки хутко до гнізд вертають,

Лиш ся колишуть по синій фалі

Качки і гуси. Скрізь мирно, тихо,

Лиш у млиночку гуркіт ще чути,

А там з горбочка вітрець заносить

Сумні, тужливі флояри нути.

Там над осоков, де кучеряві,

Гіллясті верби ся розстелили,

Лилик літає і пуга стогне,

Страшно, тужливо, мовби з могили.

Плюсло кормило, сплави надходять,

Глибінь бездонну вже проминули,

Сперлися в беріг гуцули гожі,

Огонь на ватрі сильно роздули,

На кіл яловий котел поклали,

Влили у нього з Прута водиці,

П’ють оковиту, варять кулешу

І кладуть бриндзю, сир з бербениці

На чисту скатерть. Вже поживились,

Хрестик зробили, – углик у люльку –

І заспівали за Чорногору,

За красну любку й неньку зозульку.

Північ минула, місяць підходить,

Берегом мряка стелиться тихо,

Кормач вродливий ляг на мураві,

Заснув солодко, забув все лихо.

Вже і утихло в малім млиночку,

Лиш тихий вітер із гори віє.

Все спочиває, в сні ся колише,

Тільки Прут синій в берегах мріє,

Долів змикає без сну-спочинку,

Хіба лиш з лугом троха помовить

І швидко далі, вже й попрощався:

«Милий мій краю, будь ми здоровий!»

Примітки

марина = мерена, усач (риба, що жиє особливо в гірських ріках).

бербениця = бочівка, фаска (особливо на сир). – Прим. О. Маковея.

Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1909 р., т. 1, с. 39 – 41.