«Журавлики, ключолети…»

Сидір Воробкевич

Журавлики, ключолети,

Горді, сизокрилі,

Як ви мене лишаєте,

Други мої милі?

Лишаєте мене, други,

В тузі і недолі…

Рад би з вами я, нещасний,

Злетіти поволі

І занести біль гарячий

В країну чужую,

Та, нетяга, крил не маю,

Тут в’яну й горюю.

Занесіть хоч мої болі

В далеку чужину,

Бо тут з ними через зиму,

Сирота, загину.

Журавлики, ключолети,

Здорові бувайте,

Як загину, на могилу

Мою прилітайте.

Опівночі, як князь-місяць

Лячно ме світити,

Чутимете, як в могилі

Я буду тужити:

А ті болі я за Неньку

Зношу, сизокрилі –

Чого ж мене лишаєте,

Журавлики милі?..

Примітки

Слід знати, що у львівському виданні 1909 р. в останній строфі слово «Неньку» написано з великої літери (с. 76), а у виданні 1986 р. (під московською владою) – з маленької. І це має значення, бо поет переживає за долю України, а не рідної матері.

Подається за виданням: Воробкевич С. Твори. – Ужгород: Карпати, 1986 р., с. 56 – 57.