1. Чому Яремко Головатий став начальником Безглуздова

Сидір Воробкевич

Бував я – не жартом кажучи – далеко світами, не одно чудо видав, не одно диво чував, але такого міста, як Безглуздів, та таких славних міщан, такого начальника, як Яремко Головатий, не надибав я ніде. А світ наш великий та широкий і всякими чудами-дивами багатий-пребагатий.

Дивними порядками і чудними звичаями величалося містечко Безглуздів. Кожний чоловік був там дуже-дуже мудрий. Казали, що кожному безглуздівцеві розуму в голову насипано лопатою, що безглуздівці поїли всі розуми всього світу. Зі всіх усюдів заходили до них люди позичити розуму, як у лихваря грошей.

У тому місті, у славнім Безглуздові, умер якось старий начальник. Що ж робити людям у такому клопоті? Треба нового вибрати. Івана не вибрали, бо шкутильгав на одну ногу. Пилипа знов – тому ні, що дивився зизом, і так і Савку, Кіндрата, Дмитра і Федька ні, бо всім їм чогось не доставало. Лиш один не мав жодної хиби: Яремко Головатий, чільна і справді дуже головата людина.

Та чому ж саме його вибрано, а не кого іншого? Бо йому вже в колисці ряба баба Явдоха напророчила, що з його розумом ніхто не зможе змірятися. Старі голомізці та сивовусі говорили:

– Яремко премудра людина; під ним буде лад і порядок.

Та так і вибрали його начальником Безглуздова.

Послухайте, кілько то розсуду за здорового розуму було в Головатого вже за молодих літ.

Раз якось вертав він із міста додому. Дивиться – серед дороги лежить здорова груда чистого золота. Тяжко було йому двигати серед спеки і ще до того до горба ту велику груду щирого золота. Сів собі, спочиває, рукавом піт утирае з чола та відказує на золото. Враз надлетів верхи чоловік і питає його:

– Чоловіче, що се таке блищить перед тобою?

– Золото, – каже Яремко.

– Бачу, що тобі тяжко його двигати; заміняй його на мого коня.

– Про мене, – каже Яремко. – Я й так від тягару плечей не чую на собі.

Замінялися і розійшлися. Сидить наш Яремко на коні, як козак і біжить чвалом, як той половик у діл. Зашпоталася конина об каменисько, злетів із сідла Яремко, в ярузі трохи карка не скрутив.

– А щоб того коня лихий ухопив, а не щоб доброму чоловікові на ньому їздити! – крикнув Яремко.

Жене якийсь чоловік дорогою Коровину, та худу-худу, ребра наскрізь світяться.

– Не заміняв би ти того непотрібного коня на корову? – питає чоловік. – Кінь тебе до гробу зажене, а від корови і молоко, і сметана.

– Про мене, – сказав у одвіт чужинцеві Яремко, взяв воловід у руку і передав коня. А той як сів, як понісся! Лиш закурилося за ним!

Іде Яремко дорогою, йде, аж знемігся неборака. «Попробую, чи добра на молоко», – думає він собі й почав доїти.

Та в замореної корови молока бігма. Надоїло їй доїння, як хвицьне ногою!

Яремові не молоко, а кров носом потекла.

– Бодай тобі се та те! – крикнув Яремко, як не зглянеться, а проти нього жене циганчук безрогу.

– Не замінив би ти своєї безрогої за мою корову? – питає вже сам Яремко, щоб лиш вражої корови позбутися.

– Чому ні, – каже циганчук.

Обмінялися воловодами й пішли один сюди, другий туди. Жене наш Яремко вперту безрогу, аж йому піт горохом по обличчю котиться, й думає собі:

– Зажди, зажди, погана! Коби лиш додому, ковбасу з тебе зроблю, на три сажні довгу.

Аж тут іде стежкою жінка і несе гусака під пахвою. Вона, хитрушка, сиділа під корчем і була свідком попередньої міньби.

– Чоловічку добрий, куди ти женеш порося?

– Додому.

– Слухай! То крадене, як тебе ймуть, буде біда.

– Я не крав. Я із циганом обмінявся.

– Все одно. Біда буде, але я тобі поможу. Заміняйся зі мною за сього гусака, то й позбудешся напасті.

«Гуска свині не рівня. Та що робити, коли крадене», – подумав Головатий і згодився замінити свинку на гусака.

Несе наш Яремко гусака. От уже й село недалеко. Аж тут чує гусак – десь далеко гуси жалібненько гегекають. Жаль стало, бідному, витяг шию і тяжко зажурився.

Але Яремкові се і не в голову, йде, втішний, собі дорогою, ще й пісеньку приспівує. Аж тут його в потилицю засвербіло, він підняв руку, гусак випав з-під пахви, злопотів крилами й фурр… понісся до свого гусячого товариства.

Вернув наш Яремко голіруч до села. І коли людям оповів про свою мандрівку і про свою пригоду, то всі пізнали, що не з Грицем справа. Всі його величали, прозивали головачем, бо пізнали, що він полоник між ложками.

Тому-то його постановили начальником славного-преславного містечка Безглуздова.

Примітки

Подається за виданням: Воробкевич С. Твори. – Ужгород: Карпати, 1986 р., с. 358 – 360.