Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Публіцистика / Дмитро Донцов / Рік 1918, Київ / Жовтень

Рік 1918, Київ

Жовтень

Дмитро Донцов

1 жовтня

На Терещенківській бачив Дорошенка. Запрошує мене їхати з собою до Берліну. Вибрав час! З Болгарією зле. Говорив мені про можливу зміну гетьманського кабінету, до якого мають нібито ввійти Лотоцький і Славінський. Бачився з Суровцевою і д-ром Лукасевичем. Останній оповів про вислід своєї подорожі до Швейцарії. Швейцарія готова прийняти нашу місію.

Увечері бачив Дорошенка. Депеша від Шульгина, лишається в Болгарії в кожнім разі. Там зачинається хаос. Багато війська німецького скеровано туди.

Рано був у мене прокурор Пащевський, який стояв близько до діячів квітневого перевороту. Запросив мене на одні збори, о 6 ввечері. Показується, це збори в приміщенні славнозвісного Коваленка (хлібороба) – «Невська гостинниця». Ідея – організувати інтелігентські сили для боротьби хліборобської опозиції з Кочубеями. Незадоволення серед більшості хліборобів-власників з провідників їхнього союзу – повне. Готово прийти у них до розколу. Хотіли б вони, щоб наша партія уділила їм помочі проти їх провідників. З’їзд, в другій половині цього місяця покаже чи варта шкірка за виправку.

Візита Національного cоюзу у німців скінчилася, як і треба було сподіватися, нічим. Німці майже глузують з них. У «Франсуа» стрівся з Д. Левицьким, який спішив на засідання, мабуть, Національного cоюзу, здати реляції про авдієнцію. Міхновський ще не дістав побачення у гетьмана. У «Франсуа» стрів Добущака. Хоче, щоб я поміг зробити його нашим дипломатичним кур’єром. В тій цілі, мабуть, наговорив мені компліментів.

2 жовтня

Був проф. др. Ган. Розпитував про пресу, про «Селянське слово», про Національний cоюз. Дивувався, чому ми не вступаємо в цю організацію. Телефонував Шишманов: завішення воєнних акцій на болгарськім фронті – факт доконаний.

Увечері в Клубі обід, організований Лоським на честь Гумеруса.

Принагідні, звичайні нудні промови. Були й Палтов і Дорошенко. Останній спонукав і мене промовляти, але я подякував. Палтов був знову дуже чемний. Гумерус запитався, чи я говорю по-російськи? – «Нур міт ден Дамен» – відповів я. Оренчук, зі слів Козія, оповів про інтриги в ворожих мені колах в Берліні. Він думає, що це російські кола. Я ж думаю, що це колишні члени Союзу визволення України, які ще в 1916 р. вели кампанію проти мене серед німців.

Після вечері стрів в Клубі Д. Левицького. Вже в його очах Німеччина гине, Австрію треба розібрати. Вже майже симпатизує з большевиками. До чого б не прийшло в Німеччині, тамошні соціал-демократи Україні цілковито ворожі.

3 жовтня

Від Г. Ч-го пропозиція вступити до редакції «Новостей дня». Виходять в російській мові, стоять на платформі української самостійності, пронімецької орієнтації (з чужомовних газет ще лише одна така, що стоїть на платформі української самостійності: «Дзєннік Кійовскі» Йоахіма Волошиновського). Сказав пан Ч., що я міг би мати вплив на газету. На мої слова, що мої любі земляки лаяли б мене за це, відповів: «Вас же ж і так лають!» Коли сказав, що робить пропозицію від імени головного редактора, я запитав: – «А що скажуть Ваші діі мінорес – редакційні на це?» Але він не дав себе збити з пантелику і відповів: – «А на них можна наплювать! Ви ж завше плюєте на діі мінорес».

Приходила пані Поліщукова – просить помогти визволити її арештованого чоловіка. Газети вже подають відомість про Дорошенка і мою подорож до Берліну. З «Новостей дня» вже питалися про ціль цеї подорожі. Василенко робить перешкоди мойому від’їздові до Берліну.

Вулицями Києва пересувається багато австро-угорських і німецьких відділів. Мабуть, до Болгарії.

5 жовтня

З редакції «Відродження» повідомили мене, що туди приходили якісь німці інформуватися, чи не є я антантської орієнтації.

Нині був Шишманов. Показав французьку телеграму – абдикація Фердинанда і вступления на трон Бориса. Все йде шкереберть, від Антанти ми відділені лише Румунією, а може – Чорним морем. Тим часом організовання російських кругів на Україні йде повною ходою. Наші офіційні політики мають вибирати: або – або. Міхновський був зі Степаненком у гетьмана. Сьогодня підуть до нього з Національного cоюзу. Лукасевич їде до Берна. Маю з ним поговорити.

8 жовтня

Був гр. Тишкевич двічі. Просив підтримати на посла в Туреччині одного пана, добре баченого у німців і австрійців, приятеля Енвер-Бея.

Лист від Липинського. Пише про ратовання держави.

Мав розмову з Низкоклоном. Каже, що я мав себе скомпромітувати через мою німецьку орієнтацію, близькість до гетьмана і через те, що я правий. Так, нібито не Центральна Рада, не ес-ер Грушевський запросили німців на Україну! Так, нібито не наші демократи ходили – один по одному – до почекальні гетьмана! На думку Низкоклона я повинен «реабілітуватися перед суспільністю» і порадити гетьманові змінити кабінет. Відповів я йому, що всі ці теревені є лицемірство. Що перед жадним «суспільством» (ес-ерів і ес-деків) не маю з чого реабілітуватися. Що ця «суспільність» має реабілітуватися перед Україною і перед нащадками.

9 жовтня

Увечері був у Вольських. Є це родина зукраїнізованих поляків, католицька. Застав там д-ра С. Федака зі Львова, який лежав там хворий, гр. Тишкевича і ще якогось пана. Мова була, розуміється, про політику. Дуже нападали на Дорошенка і на Національний cоюз, який Вольська назвала товариством взаємної адорації.

Коли вертав додому, на Жидівському базарі стріляли. Знов блимало в небі, збиралася буря.

10 жовтня

Приходив гр. Тишкевич. Видко боїться, що в подіях, які йдуть, поляки лишаться за бортом. Маю враження, що за його акцією стоїть Ванькович, який перебуває тут делегований з Варшави. Бояться вони теж акції Коваленка, який для них є… соціалістом!

На Терещенківській говорив з Лукасевичем про його можливий контакт з усіми воюючими і невоюючими державами та про майбутню працю і політику нашу в Швейцарії. Козій оповідав про інтриги проти мене в Берліні. Джерело його інформацій, очевидно, Еккарт. Оповідають, що я маю бути в зносинах з антантськими кругами та що німецькі військові кола в Києві тішилися б, якби я десь зник. Походить це все, як я припускаю, від Скорописа. Цей здогад висловив Козієві і проф. С-ий. Одного разу він був у сотника Любберса, від якого щойно виходив Скоропис. І Любберс почав говорити про моє «антантофільство». На С-го це зробило враження продовження розмови, що її провадив перед хвилиною сотник з Скорописом.

11 жовтня

Вулиці повні, особливо Хрещатик, масою переважно молодих людей – росіян, у військовому віці. Все це, не зважаючи на грізну ситуацію, метушиться, спекулює, інтригує і, здається, зовсім не думає про завтрішній день. Вступив до Коваленка. Він казав, що мобілізація Кочубеїв іде по цілім фронті. Підготовляють з’їзд, проти Коваленка шалена агітація. Показав мені промову, яку мав виголосити сьогодні до гетьмана. Підкреслює в ній, що провінціальна адміністрація викликає ненависть до режиму. Реквізиції озлоблюють населення. На Україні будують Росію. Порадив я покласти перед гетьманом натиск на три точки: приступити якнаискорше до організації армії (козацтва), перевести негайно обіцяну земельну реформу, переформувати кабінет.

12 жовтня

Скликав я в бюрі пресову нараду. Прийшли представники п’ятьох українських газет. Просив розпочати кампанію проти російської організації «земельних собственників».

Коваленко був у гетьмана. Той мав нібито обіцяти національно-український кабінет без русофілів. Але нині в часописах суперечна заява Лизогуба. Наша партія хоче поставити ультимативні жадання. Шемет проти вступу до Національного cоюзу. На те, що коли б скомпромітувалася політика Союзу, щоб не скомпромітувалося ціле громадянство. Ес-ери в Союзі знов горлають, що Україну врятує від загибелі тільки соціалізація.

Увечері нарада Ген. ради Хліборобської партії. Апробовано моє становище супроти акції Коваленка. Ухвалили скликати партійну конференцію. Були присутні Махновський, С. Шемет, Ющишин, Ганько і я. Маємо добиватися авдіенції у гетьмана і німців. Обговорили, які треба підприняти кроки, щоб запобігти інтригам російських кругів. Здається, вони планують державний замах 7 листопада.

15 жовтня

Досі не можу призвичаїтися до наших політиків. Безнастанно впадають то в захоплення, то в пароксизм розпачі. Повні штучного, якогось театрального патосу.

Вчора ми були в Тілля. Наші домагання – розпуск російських військових формацій, замкнення російських газет, таких, як «Наша Родіна», висилка з України російських агітаторів з гр. Бобринським на чолі, що з’їхалися сюди з відома або й благословенства німців, крім того зазначили ми наше вороже ставлення до кабінету Лизогуба. Відповідь заступника Мумма, дуже чемна і куртуазійна. Принципіально – годиться на все. В суті речі – з нічим не згоджується. Аграрну реформу, мовляв, доведеться викінчувати роками (оподатковання латифундій), кабінету зміняти, мабуть, гетьман не буде, хіба що дістануть українські національні партії кілька тек. Через це, мабуть, не вдалася і місія Д. Багалія.

Говорив Тілль вже без маски, як «власть імущий». Для нас ясно, що як лишиться Лизогуб, то не буде України. Бо видко, в який бік «самоозначиться» Лизогуб з товаришами по виводі німецького війська з України. Коли на розмови Тілля про можливе переформування міністерства, я згадав йому про заперечення цього переформования в офіційнім інтерв’ю з Лизогубом, про що було у вчорашніх газетах, Тіль нічого не відповів. Сидів, як в рот води набрав. Про агітаторів московських заявив, що їх трудно розрізняти – справжніх від мнимих.

Отже схема ясна: кабінет Лизогуба тепер спирається на німцях; коли вони підуть геть – він зіпреться на російських добровольцях. Україна незалежна – ні одним, ні другим не потрібна. Зі слів Тілля виходило, що німці дуже хотіли б «поновлення мандату», даного німецьким військам першим кабінетом ес-ера Голубовича, а потім гетьманом – лишитися на Україні. Натякнув, що таке поновлення повинно вийти від авторитетного українського тіла. Ми відповіли, що таке поновлення зробити є компетентний тільки уряд української держави. Національні партії українські, які не є в уряді, очевидно цього зробити не можуть. Дальше ми застереглися проти толеровання планів всяких «ку д’ета» (державних замахів), на конгресі російських «собственників», на 1 листопада. Знаємо тепер, хто що думає. Перед нами лишається тепер одна дорога – опозиція.

Ніхто б не сказав, судячи з вигляду столиці, що її чекає завтра. Коли вертав сьогодні о 2-ій додому, була чудова осіння ніч – вогка і тепла. Ліхтарі вже згашені. М’ягкий туман вкривав вулиці і дерева.

Недавно гетьманський ад’ютант Кочубей сказав мені:

«Замінити Дорошенка на Палтова, і кабінет для «єдиної і неділимої» готовий». Вчора в Клубі оповідав мені Коновалець про останні чутки, про можливий переворот. Були ми від партії у Фюрстенберга. Приняв наш меморандум про приготовання росиян до перевороту. Обіцяв переслати до Відня. Розпитувався про партію. Удавав, що не знає, що російські відділи розташовані в Києві і коло нього.

Дорошенко знов пропонує мені їхати з ним до Берліну. Многі собі цеї подорожі не жичуть. На першім місці Палтов. Сьогодні в «Послєдніх новостях» замітка про подоріж Дорошенка. Їхати не маю охоти: 26-го – конференція партії, 1-го – з’їзд Кочубеїв, а може і ще щось гірше.

В Міністерстві заграничних справ стрів Александровську (Оксану Лотоцьку). Сидів у неї в кімнаті, чекаючи Дорошенка. Від неї і від Суровцевої почув багато новин – справжніх і фантастичних. В цій установі на Терещенківській всі все знають. Підтвердили, що Багалій відмовився – на запропонованих йому умовах – скласти кабінет. Zu spaet!

Увечері приняв нас гетьман. В передпокою (коло каплиці) чекали досить довго, забиваючи час з старим циніком полк. Зеленівським, Хомяком та іншими.

Гетьман – втілена гречність! Боюся, що не здає собі справи з ваги години. Каже, що на рішення потребує часу. Соціалістів – як і ми – в кабінеті не хоче. Вже хтось (очевидно з росіян або малоросів) переконав його, що Антанта проти незалежної України, а за «єдину і неділиму» Росію. Отже треба брати до кабінету – сказав дослівно – «людей не ворожих кацапам» (Палтов! – знов пізнаю його руку!). Все ж просив предложите йому нашу листу міністрів. Я говорив йому, що тепер остання година зробити переміни і в політиці, і в міністерстві. Завтра може бути запізно. Говорив йому, що важиться не лише доля України і гетьманства, але й його особиста. Гетьман просив прийти нас в п’ятницю.

Тепер стає чимраз ясніше, що між цивільними і військовими німецькими чинниками на Україні існують тертя, та що військові – під впливом останніх подій на Україні і на фронтах – починають дивитися ясніше на справу. Аж тепер переконуються, що творення російських військових формацій у нас було помилкою.

16 жовтня

На бажання гетьмана передали ми йому через Полтавця наш спис членів кабінету. Проти бажання Міхновського і Шемета, я не захотів ставити себе на листу. Полтавець запевняє, що заходи проти перевороту російських монархістів вже приймаються. В моїх підозріннях щодо Палтова та його ролі в теперішній кризі, я не помилився. Це він тягне гетьмана в москвофільський курс, при чім бажання Антонія і «Протофісу» видає за бажання Антанти, прихильної Росії. Коростовця призначають надзвичайним послом до Злучених держав. Буду ще пробувати склонити дорогих земляків на політику ультимату.

17 жовтня

Був у Дорошенка і заявив, що до Берліну не їду. Він вже не має давнього, певного себе, вигляду. Питався, хто міг би звести його в Берліні з парламентарними кругами. На жаль, вірить Палтову і прислухається до його намови, з огляду на Антанту, більше рахуватися з москалями. Коли я виходив, зголосили до нього Шишманова. З цим обмінявся я кількома словами. Порадив йому відрадити Дорошенкові його поїздку. Він обіцяв це зробити.

Увечері, на запрошення гр. Тишкевича, Махновський, Шемет, Ющишин і я провели з ним годину. Були ще Окуневський, Горват і Барановський. Дуже занепокоєні, очевидно, захитанням гетьманського режиму у зв’язку з військовими подіями.

18 жовтня

Чутки про державний переворот монархістів не ущухають. Росіяни стають чимраз більш нахабними. Отверто говорять про наміри з’їзду «Собственників» і «Протофісу», передають про постанову «кадетської» партії, яка теж «воспрянула духом».

О 3-ій в палаці. Прекрасний осінній день. Золоті проміння, золото в горі на деревах, золото на вулиці – скрізь. Був. премієр Устимович боїться перевороту. Настрій понурий. Говорив з Ханенком, гетьманським господарем. Він уже сторонник широкої земельної реформи, і – Лизогуб теж! Існує палацова українська група, яка агітує також за зміною кабінету. Говорили ми з полк. Блаватним. Я вийшов на балкон. На долі – море пожовклого листя. Саля порожня. Лише вартові. Чекали, бо в гетьмана були коменданти планованих восьми корпусів української армії.

На авдієнції знов звернули ми увагу гетьмана на горячкове організовання монархічних груп російських, на небезпеку перевороту. Гетьман запевнив, що конечні заходи пороблені. Коновалець з січовиками в Києві. Звернули ми гетьманові увагу на небезпеку з боку Антанти, та що не врятує він режиму, ані держави, коли не зіпреться – замість на русофільських, на прихильних режимові українських групах. Гречно, але в тоні останньої перестороги велася ця розмова з нашого боку. Гетьман був спокійний. Коли ми входили, вибачився, що не міг нас приняти скорше. Бо має все діло то з німцями, то з австрійцями. – «Забагато союзників маєте, пане гетьмане!» – сказав я йому. Він усміхнувся. Добилися ми дозволу нашої партійної конференції, яку Кістяковський хотів заборонити. Увечері бачив Тілля і Дірксена в театрі. Казали, що Кістяковський нібито має забратися. Палтова тяжче усунути. На мою думку Кістяковський протегує «Союз собственників».

19 жовтня

Сенсація дня – записка дев’яти. Дев’ять міністрів – Василенко, Ржепецький, Романов, Колокольцов, Гутник (жид) та інші предложили на засіданні кабінету заяву про конечність того, що вони назвали зміною закордонної політики України. Ця зміна є просто жадання получитися знов з «новою Росією», яка – вони думали – повстане внаслідок сподіваної перемоги Антанти. Проти цеї заяви висловилася лише меншість з шістьох міністрів: Лизогуб, Кістяковський, Бутенко, Рогоза, Любинський і Дорошенко.

Сьогодня обідав в «Грандготелю». Там стрів Тілля. На мою думку – сказав йому – міністри, які підписали москвофільську заяву, повинні б податися до демісії. Місто у вирі найдикіших чуток. Зміна кабінету і поразка українців – одна версія, національно-український кабінет – друга. Певна річ, що за спиною кабінетських «єдино-неділимців» стоїть «Протофіс».

Нарікає Тілль на Національний cоюз, який «не здібний робити нічого позитивного». Національний cоюз готов делегувати своїх членів до кабінету, але – персонально, не від партій. Тілль хоче умити руки в цій афері: він тут не при чім. Національний cоюз хотів кілька днів тому поставити домагання переформования міністерства. В противнім разі відкликатися до світової опінії проти німців і гетьмана.

20 жовтня

В останній розмові, гетьман заявив себе отвертим сторонником ширшої боротьби проти большевизму в Росії. Розмови на цю тему з представниками Війська Донського.

22 жовтня

Був у мене проф. Ганс Іберсбергер з Відня. Здавна займається проблемами України і Росії. Фама називала його таємним дорадником, в цих справах, замордованого в Сараєві в 1914 р. наслідника престолу, архикнязя Франца-Фердинанда, якого смерть стала претекстом війни.

В «Новій раді» написав я статтю «Перед катастрофою», – мій відхід від гетьмана.

23 жовтня

Нині чутки, що Дарданели сфорсовані союзниками; що в А. О. К. безголов’я і збентеження. Був у мене Поплавський. Земляк – тавричанин, дідич. Високий, стрункий, щуплий, добре законсервований стариган. Якось в Клубі запізнався з ним і з двома його синами, старшинами – один в армії, другий у фльоті. Оповідав він, що на селі робиться щось неймовірне. З земельних банків нічого не виходить. Ніхто нічого не продає, ані купує. А коли й продають, то великі власники великим же ж. Форма продажі – «закладна». Дуже шириться большевизм, у містах, а також по селах.

В кав’ярні Семадені мав я розмову з кельнером. Всі вони большевики. Ідуть далі переговори нашої партії з Коваленком. Запропонував нам злучитися з ним і взяти участь на їхньому з’їзді. Нісенітниці! Ми запропонували йому постаратися потягти за собою з’їзд, і у цім допоможемо йому. Коли не вдасться – зробити сецесію і злучитися з нами.

25 жовтня

Рано приходив Колесса. Був я в міністерстві закордонних справ. В цій установі, де всі все знають, тепер нічого не знають. В «Новостях дня» співробітничають Баян (Колишко) та інші «нововременці». Цікаве товариство! – в часописі, видаваному хоч і по-російськи, але який стоїть на точці незалежності України та її союзу з німцями.

26 жовтня

Посол від Липинського. Там все без змін. Липинський виїхав до Берліну, щоби побачитися з Дорошенком, який вже був там, і поінформував про становище на Україні. Просить написати йому.

Кабінет подався до димісії. Створено новий з премієром, як досі, Лизогубом, але з українцями О. Лотоцьким, П. Стебницьким, В. Леонтовичем, М. Славинським і А. Вязловим, як новими членами. Отже Василенко з товаришами, з їхньою русофільською запискою, трохи поспішилися. Але напевно, цей кабінет є лише початком нових криз.

С. Шемет був у Берхема, заборона нашої конференції скасована. Весь вечір я готувався до цеї останньої.

27 жовтня

Партійна конференція хліборобів-демократів. Сьогодні був мій реферат: «Постулат державної незалежності України.» «Кіевская мисль» напалася на мене за статтю в «Новостях дня», що пропагувала блок від Балтики до України, з Угорщиною включно, проти Росії. «З целью удушенія Росії», – як правильно інтерпретував цю статтю російсько-патріотичний ізраеліт з «Кієвскої мислі».

28 жовтня

Палтов думає, що поїде на мирову конференцію від України. Національний cоюз не задоволений з приводу нашої постанови про цей союз (невходження до нього).

30 жовтня

Серед росіян пригноблення з приводу українізації кабінету. Увечері був я в одного з редакторів «Новостей дня». О 10-ій надійшли Баян, Б. Лазаревський, Поляков і якийсь «дядя Костя». Я попросив Полякова заграти на фортеп’яні похоронний марш. Боян без настрою, мовчить. На запит господині, про що він думає, відповів: «Про минуле». Відходячи, дякував господарям як дід, якому кинули копійку. «Дядя Костя» досить влучно, як чорні американці закаблуками, тарабанив пальцями по фортеп’яні в такт Полякову. Війна чи мир, большевизм чи ні – мабуть, пусте для них. їх цікавило лише це «трам-та-драм» дяді Кості, і весела музика фортеп’янового майстра, якого мені не вдалося затримати на Бетховеновім похороннім марші.

Коли я відходив, був туман. Вулиці вкриті пожовклим листям.

31 жовтня

Лейтенант австрійської армії, українець Білинський, приніс нову Гібову вістку: цісарсько-королівські армії розбиті над П’явою. Катастрофа! На вулиці стрів Германа, він дістав телеграму від свого шефа з Відня, який за його службу дякує йому – «в імени нашої, вже неіснуючої вітчини».

О пів до сьомої в Клубі, як обсерватори, Шемет і я на зборах Національного cоюзу. Порушувано справи нашого контакту з Союзом і справи національного інтересу. Новий міністр внутрішніх справ, Райнбот, приняв депутацію від робітничих союзів в справі арештів кількох їх членів.


Примітки

Лукасевич – ?

Пащевський – ?

Кочубеї – Мих. Кочубей («Миш-миш») великий земельний власник Лівобережжя, та його брат Мик. Кочубей, такий же землевласник на Правобережжі, були чоловими політиками в «Союзі земел. собственників». Проти них, як проти екранних сторонників проросійської лінії, підняла бунт опозиція, на чолі з Коваленком, яка потім і взяла гору над «Кочубеями», як тоді взагалі прозивали згаданий Союз. Третій, Вас. Кочубей, був дежурним ад’ютантом в гетьманськім палаці (Д. Донцов).

Оренчук Василь Якович (1890 – 1958) – довший час був українським консулом в Мюнхені (Д. Донцов).

Козій Омелян – український дипломат ().

Новости дня – ?

Поліщукова – коли мене пам’ять не зраджує, розходилося про письменника Клима Поліщука, що по короткотривалій еміграції, у Львові, вернув до краю, де хутко був засланий на північ (Д. Донцов).

абдикація Фердинанда – наприкінці вересня 1918 р. внаслідок прориву фронту військами Антанти та спробою революції Болгарія вийшла з війни, підписавши перемир’я. Цар Фердинанд зрікся престолу на користь сина Бориса (К.Галушко).

Енвер-Бей (1881 – 1922) – турецький політичний діяч ().

Низкоклон – один зі знаних тоді демократичних діячів доби Центр. Ради (Д. Донцов).

Вольський – ?

Федак Степан (1861 – 1937) – український адвокат ().

Любберс – ?

Порадив я – мій контакт з Коваленком був в рамках загальних директив, вироблених щодо С. Зем. Соб., партією «хліборобів-демократів» (Д. Донцов).

Ганько – ?

Наша Родина – ?

Багалій Дмитро (1857 – 1932) – історик, член ВУАН, професор Харківського університету, ректор (1906-1910). Член Державної Ради у Петербурзі. У 1918 р. – член комітету для заснування Української Академії Наук (К.Галушко).

Д.Багалій – знаний учений дослідник Слобідської України. Маю враження, що з огляду на непевну ситуацію, він не хотів встрявати в ніяку політичну акцію (Д. Донцов).

Последние новости – ?

Оксана Лотоцька – ?

Хомяк – ?

Коростовець Іван Якович (1862 – 1933) – український дипломат ().

Окуневський – ?

Горват – ?

Барановський – ?

Названі тут представники польського громадянства на Україні, можливо, як виразні протибольшевики, готові були іти з гетьманом, як довго він міцно сидів в сідлі (Д. Донцов).

Сахно-Устимович Микола Миколайович (1863 – 1918) – громадський діяч, інженер. Член Української народної громади. Перший голова Ради міністрів Української Держави. Загинув під час проти-гетьманського повстання (К.Галушко).

Ханенко – ?

Блаватний Никифор Іванович (1886 – 1941) – український військовик ().

Дірксен Герберт фон (1882 – 1955) – німецький дипломат ().

Ржепецький Антон Карлович (1868 – 1932) – український політичний діяч ().

Романов Олексій Федорович (1875 – після 1922) – український політичний діяч ().

Колокольцов Василь Григорович (1867 – 1934) – український політичний діяч ().

Гутник Сергій Михайлович (1868 – після 1919) – одеський банкір ().

Бутенко Борис Аполлонович (? – 1925) – український політичний діяч ().

Любинський Микола Михайлович (1891 – 1938) – український дипломат ().

Ганс Іберсбергер – ?

Франц-Фердинанд – архикнязь, забитий в Сараєві 1914, австро-угорський престолонаслідник, був, властиво, останнім Габсбургом старого формату, володар-візіонер. Йому приписували плани зробити з імперії замісць двоєдиної, триєдину монархію, в якій про-тиросійсько настроєні західні слов’яни відігравали б таку ж ролю, як австрійські німці і мадяри, мріяв, як кажуть, дробити з чорно-жовтої монархії гравитаційний центр, як для полудневих, так і для не російських слов’ян царської Росії.

Говорили про його антиросійські плани щодо України. Був архикнязь зненавидженою особою в Сербії і в імперіалістичних кругах російського панславізму. Дещо про ті плани натякав мені пок. д-р В. Кушнір (здається, він раз мав авдіенцію у архикнязя). Кушніра сталим співробітником був я в 1909 – 14 рр. в його «Ukr.Rundschau», що тоді перемінилося з поміркованого, культурницько-етнографічного «Ruthenische Revue», в орган воюючої української політичної думки (Д. Донцов).

Поплавський – ?

Колесса Олександр (1867 – 1945) – мовознавець та історик літератури, громадський і політичний діяч. Дійсний член Наукового товариства Шевченка (1899), доцент (1895) і професор (1898-1918) Львівського університету, один із засновників Українського Вільного Університету (з 1920, Відень, Прага), його професор та кількаразовий ректор. У 1907-1918 рр. – депутат австрійського парламенту. У 1921 – голова дипломатичної місії УНР у Римі (К.Галушко).

Колишко Йосип Йосипович (1861 – 1938) російський фінансовий чиновник і публіцист ().

Лотоцький Олександр Гнатович (1870 – 1939) – український політичний діяч ().

Вязлов Андрій Григорович (1862 – 1919) – український політичний діяч ().

Берхем – ?

Конференція – покликання українського національного кабінету до влади слідом за москвофільською «Запискою» Василенка і тов., і незадовго перед федеративною грамотою гетьмана, свідчило про початки тої розгублености, що тоді запанувала в найближчім оточенню гетьмана, яке вже тратило контролю над подіями (Д. Донцов).

Лазаревський Борис Олександрович (1871 – 1936) – український письменник ().

Поляков – ?

розбиті над П’явою – 25.10 — 3.11.1918 р. на ріці Пьява на півночі Італії відбулась битва при Вітторіо-Венето, після якої австро-угорська армія скапітулювала ().

Райнбот Віктор Євгенович (1869 – 1956) – український державний діяч ().

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 3605

Модифіковано : 30.12.2014

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.