Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Кольори ординських прапорів ХVІ ст.

Юрій Мицик (Київ)

Прапорознавство (вексилологія) належить до мало-розроблених галузей спеціальних історичних дисциплін в українській науці. Тим більше, коли йдеться про прапори не українців, а тих народів, які проживали чи проживають досі на території Української держави. У зв’язку з цим пропонується публікація невеликого фрагменту з важливого історичного джерела, котра, сподіваюсь, допоможе в пошуках істини.

У ході підготовки до друку фундаментальної хроніки італо-польського історика Олександра Гваньїні "Хроніка європейської Сарматії" (Краків, 1611) нашу увагу привернула розгорнута звістка про ординський напад на Поділля у вересні 1575 р. і боротьбу проти нього польсько-українських військ, в т. ч. й запорозьких козаків. Тут варто пояснити, що мається на увазі під терміном "ординці", хоча Гваньїні, як і переважна більшість літописців та хроністів того часу пише про "татар". Формально це були війська Кримського ханства, у котрому природна річ домінували кримські татари. Однак Кримське ханство не було однорідним, васалами кримського хана були 5-6 ногайських орд, які кочували в Північному Причорномор’ї з середини ХVІ ст. Ногайці хоч і близькі до кримських татар (релігія, мова, тощо), але не тотожні їм. Тому вживаємо термін "ординці" для загального визначення того конгломерату тюркомовних народів і племен, які нападали на Україну та ряд інших країн у ХVІ – ХVІІІ ст. Тим більше, що в цих нападах часом брали участь війська Османської імперії, насамперед турки, але також і араби тощо. Додамо, що саме ці ногайські орди найбільше допікали Україні, зробивши здобування ясиру важливою статтею своєї "економіки". Ці орди часом корилися хану, часом повставали проти нього, проводили незалежну політику.

Отже, О. Гваньїні, який взагалі виявляв значне зацікавлення геральдикою, використав тут інформацію раніших польських хронік (М. Кромера, М. та Й. Бєльських та ін.) і описав прапори ординців. Наводимо цей опис повністю.

* * *

"…Тоді татари в руських краях вчинили велику й незмірну шкоду… А йшли таким чином. Попереду йшов Але-Гірей (Alekierei) – султан з прапором з білої та червоної китайки, яка мала завширшки два сажні, а на горі – фарбована кисть з кінського хвоста; під цим прапором було війська п’ятнадцять тисяч. Лязид-Гірей (Lazydgierej) – султан з прапором із зеленої та білої китайки, під яким було десять тисяч татар. Ачи-Гірей (Aczygierej) із червоним прапором з двома кінцями, під яким було десять тисяч татар. Сат-Гірей (Satkierej) з прапором з червоної та білої китайки, з кистями, під котрим було п’ятнадцять тисяч війська. За ними йшов султан Кі-Гірей (Kikierej) з прапором з білої та зеленої китайки, з чотирма кінцями, під яким було вісім тисяч війська. За ними йшли п’ятигорські черкеси з прапором з білої та зеленої китайки з кистями, під яким було сім тисяч війська. Добрудзькі та білгородські татари йшли в авангарді попереду війська з Бакаєм (Bakajem), а було їх десять тисяч; добірних чоловіків з одним конем до п’ятнадцяти тисяч. А над цими всіма військами мали найвищу владу сини перекопського хана, яких там було сім."

(Gwagnin A. "Kronika Sarmatiej Europskiej". – Krakow, 1611. – Ks. 1 . – C. 192. Переклад з польської.)

Опубліковано : Знак, 2004 р., ч. 32, с. 5.