Версія для друку

Герась Соколенко Баляда

Матері

Устають в огні світанки,

Мати моя, мати!

Вилітають в бій тачанки,

Ахкають гармати.

Ти стоїш з туманним зором,

Заламавши руки…

Десь гроза шумить над бором,

Стогне в смертних муках.

І гримлять залізні птиці

Крилами до сходу.

Розцвітають блискавиці

У серцях народу.

Над житами дим снарядів,

Кров — і гул — і стогін…

Випливає хмар громада

Над лани розлогі.

І встаєш ти із туману,

Мати моя, мати!

У душі пекуча рана:

Тяжко пригадати.

Скільки ти в житті стрічала

І знущань і горя.

Чи ти чула, як ридала

Чайка понад морем?

Чула мати, рідна мати,

Бо й сама ридала,

Коли сурми і гармати

У похід заграли.

Коли йшов за Україну

Крізь вогонь і бурю

Батько з стягом жовто-синім

У загін Петлюри.

Як боровся і загинув

Він в степу широкім.

Закували Україну

В кайдани жорстокі.

Запрягли тебе в неволю,

Розібрали хату.

Не судилось в ріднім полі

З дітьми працювати.

Пропливли за журавлями

Твої кращі роки,

Згасло сонце над полями,

Сонце огнеоке.

І упала ніч сувора,

Як підбитий ворон,

Лиш порою у просторі

Пробивались зорі.

І чекала ти світанку,

Мати моя, мати!

Коли в бій підуть тачанки,

Заревуть гармати,

Заіржать булані коні

В далеку дорогу,

І ударить перший промінь

Сонця бойового.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ