|
|
Матері
Герась Соколенко
Устають в огні світанки,
Мати моя, мати!
Вилітають в бій тачанки,
Ахкають гармати.
Ти стоїш з туманним зором,
Заламавши руки…
Десь гроза шумить над бором,
Стогне в смертних муках.
І гримлять залізні птиці
Крилами до сходу.
Розцвітають блискавиці
У серцях народу.
Над житами дим снарядів,
Кров — і гул — і стогін…
Випливає хмар громада
Над лани розлогі.
І встаєш ти із туману,
Мати моя, мати!
У душі пекуча рана:
Тяжко пригадати.
Скільки ти в житті стрічала
І знущань і горя.
Чи ти чула, як ридала
Чайка понад морем?
Чула мати, рідна мати,
Бо й сама ридала,
Коли сурми і гармати
У похід заграли.
Коли йшов за Україну
Крізь вогонь і бурю
Батько з стягом жовто-синім
У загін Петлюри.
Як боровся і загинув
Він в степу широкім.
Закували Україну
В кайдани жорстокі.
Запрягли тебе в неволю,
Розібрали хату.
Не судилось в ріднім полі
З дітьми працювати.
Пропливли за журавлями
Твої кращі роки,
Згасло сонце над полями,
Сонце огнеоке.
І упала ніч сувора,
Як підбитий ворон,
Лиш порою у просторі
Пробивались зорі.
І чекала ти світанку,
Мати моя, мати!
Коли в бій підуть тачанки,
Заревуть гармати,
Заіржать булані коні
В далеку дорогу,
І ударить перший промінь
Сонця бойового.
Герась Соколенко
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
