Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / Н / Іван Нечуй-Левицький / Проза / Причепа

Причепа

Іван Нечуй-Левицький

Повість

1. Отець Хведір та отець Мойсей

2. Серединський сватається до Гані

3. Весілля Ганни

4. Ганнине щастя

5. Серединський управителем у князя

6. Дитинство Якима Лемішковського

7. Лемішковський і панна Зося

8. Сватання Якима до Зосі

9. Весілля Зосі

10. Зося нудьгує

11. Зося посварилась зі свекром

12. Смерь Лемішки

13. Смерть Улити

14. Зося панею

15. Візит Лемішковських до Серединських

16. Бал у Серединських

17. Кохання Серединського і Зосі

18. Зося в гостях у Серединського

19. Розбита сім’я Серединських

20. Розбита сім’я Лемішковських


Примітки

Вперше надруковано у журналі «Правда» (Львів) за 1869 р., № 12 – 46. Початок повісті (І – VI розділи) редагувався П. Кулішем, який вніс у текст твору чимало правок стилістичного характеру, скоротив цілий ряд описів, етнографічно-побутових сцен, зробив кілька невеликих вставок [Див. М. Возняк, Куліш як редактор «Причепи» Левицького, «Записки наукового товариства ім. Шевченка», т. 148, 1928].

У наступних виданнях повісті Нечуй-Левицький, зберігши більшість правок Куліша, зняв деякі його вставки, зокрема випад проти Гоголя. Ця частина рукопису з правками П. Куліша зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (ф. 11, № 22).

Перша сторінка автографа повісті «Причепа» з правками П. О. Куліша (1869 р.). Титульний аркуш польського перекладу повісті «Причепа» (1878 р.)
«Причепа» (1869 р.) «Причепа» (1878 р.)

Окремими виданнями повість виходила у Львові 1872 і 1889 рр. На Наддніпрянській Україні вона була надрукована лише у 1901 р. після більш як двадцятилітніх змагань з царською цензурою.

Цензурна історія «Причепи» надзвичайно складна. Нечуй-Левицький подав повість до цензури ще у 1875 р. Наступного року він подав її знову і одержав дозвіл на друкування, хоч і в дуже попсованому вигляді. Про це письменник сам говорив у листі до

О. Кониського від 6 травня 1876 р.: «…Та ще вчора получив з Петербурзької] цензури «Причепу» й «Дві московки», і треба буде видавати, хоч, сказати правду, «Причепу» так покалічила цензура (хоч вона й петербурзька), як я й не гадав. Аж не хочеться видавати, та горе, що нічого не виходить у нас. Цензура позамазувала навіть слово «рідні» в фразах: «рідні українські пісні», позамазувала все, що говорилось про польських панів, навіть те, що вони вирубують на сахарні ліси» [Журн. «Життя і мистецтво», 1920, №2, стор. 66].

Однак у зв’язку з опублікуванням у 1876 р. царського указу про заборону друкування книжок українською мовою повість в Росії так і не вийшла. У листі до Ом. Огоновського від 12 липня 1890 р. Нечуй-Левицький з цього приводу писав: «Причепі» не пощастило дуже в цензурі. Я послав її в Главноє упр[авленіє] по дєлам печаті в Петербург ще в 1875 р., і вона неначе в воду впала. Ніякої одписки я не мав. Потім послав туди ж в 1876 р. Пропустив її для печаті петербурзький] отдєльний цензор. Я, бувши в Києві в 1876 р. в місяці іюні, одніс її в типографію, але тоді вже 1876 р. в маї вийшов указ, забороняючий українські книжки. Типографія побоялась печатати і одіслала розрішену книжку знов в Петербург, де вона й сіла, і я ніякого одвіту звідтіль не дістав» [Там же, стор. 68].

Пізніше (у 1877, 1880 рр.) письменник звертається до Головного управління в справах друку з проханням про дозвіл на видання повісті, але безуспішно. Незважаючи на це, у наступні роки він продовжує «штурмувати» цензуру: у 1884, 1886, 1890 рр. подає примірник львівського видання повісті, а в 1897 р. – рукопис.

У 1900 р. повість йде в цензуру під подвійною назвою «Нахаба» («Причепа»). На цей раз дозвіл було одержано, але у шостому розділі цензура вилучила соціально гостру характеристику становища на Україні напередодні Кримської війни та сцену бійки студентів з офіцерами й поліцією.

Текст останнього видання «Причепи», порівняно з попередніми, мав деякі відмінності: зроблено цілий ряд доповнень, змін, скорочень, з яких видно, що письменник наполегливо працював над мовою, прагнув викинути все зайве, добитись влучності і точності слова. Ще раніш, у виданні 1889 р., він значно скоротив ряд сцен, які мали побутово-етнографічний або натуралістичний характер.

У дещо скороченому вигляді повість у 1878 р. була перекладена польською мовою «Przybłęda. Powieść ukraińska Iwana Neczuja, W Poznaniu», 1878, зокрема зазнали скорочень соціально гострі місця, критика польської шляхти на Україні.

Подається за останнім прижиттєвим виданням («Повісті й оповідання», т. III, К., 1901) з відновленням первісної назви «Причепа», яка у виданні 1901 р. була замінена з цензурних міркувань назвою «Нахаба». Цензурна купюра у шостому розділі (від слів «…ніхто про це не думав» і до слів «Повернувся Лемішковський до Лемішки»), на місці якої у виданні 1901 р. стояло речення «Одного разу, після якоїсь гучної та бучної студентської історії, Якима з другими випровадили з університету», – відновлюється за авторизованою копією повісті, яка подавалася до цензури у 1897 р. і зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (ф. 70, № 86). В нашому е-перевиданні розділам повісті дано назви.

Подається за виданням: Нечуй-Левицький І. Ф. Зібрання творів у 10-и томах. – К.: Наукова думка, 1965 р., т. 1, с. 126 – 370.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2017 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 89

Модифіковано : 12.10.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.