Юнакові-призовнику

Софія Малильо

Йде до війська хлопець бравий,

покидає будні справи,

щоб Вітчизні послужить:

справа праведна і чиста,

мить священна й урочиста,

пам’ятна довіку мить!

Не сумуй, не плач, юначе!

Час міняється неначе,

тане лихоліття лід,

і не бути тобі нині

«гвинтиком» у тій машині,

що лякала цілий світ.

Сьогодення ще тривожне,

але праця допоможе

обновити рідний край.

Вільні ми на власній ниві

і, дасть Бог, зберем щасливо

трудовий наш урожай.

І не плачте, ніжна Нене:

син прослужить недаремне,

бо промчиться служби час –

і, пізнавши спеки й стужі,

загартований і дужий,

він повернеться до Вас.

Ну а в день цей незабутній –

ще порада на майбутнє,

громадянський наш наказ:

щоб служив – не лінувався,

тілом, духом гартувався

і не тратив марно час.

Щоб листи писав до Нені,

її клопоти недремні

пам’ятав щодень, щомить.

Хай його ласкава доля

та Господня сила й воля

збереже і захистить!