Як душі живеться. 1

Софія Малильо

Душі людській живеться так не просто!

Щось в ній нове ворушиться щомить.

Щоб їй ширять, такий потрібен простір,

Як Всесвіт той, що зорями блистить.

Душа людська така вразлива й горда,

Що не терпить насильства ані зла.

Вона хворіє, гасне без свободи,

Як квітка гине без води й тепла.

Її підносять в зоряні широти

Любов і доброта – надійних два крила.

Лиш поки любиш гаряче, – лиш доти

Її не одоліє сила зла.

О, як же їй даровано багато

Для чистого любові почуття!

Усього їй довіку не обняти.

Для цього мало людського життя.

19/III-1990.