«Немов бджола – до цвіту запашного…»

Софія Малильо

Немов бджола – до цвіту запашного,

Мов сонях – за промінням золотим,

Так тягнеться людина до людини,

Її краси, тепла і доброти.

Душа вмирає в стужі самотини…

Прийшла любов – і серце розцвіло…

І горнеться людина до людини,

Бо щастя – то взаємності тепло.

Усе, що є прекрасного на світі,

Із доброти й любові проросло.

І горнеться людина до людини,

Бо в цім – всіх радостей чудесне джерело.