Поняття, види й основні ознаки
соціальних норм

Шестопалова Л. М.

Норми:

– соціальні;

– несоціальні.

Види несоціальних норм:

– технічні;

– медичні;

– біологічні;

– екологічні;

– геологічні;

– інші.

Несоціальні норми – встановлюють порядок поводження людей зі штучними або природними об’єктами, а також явищами природи, представниками тваринного світу тощо (правила поводження з електроприладами, правила поведінки під час грози тощо)

Соціальні норми – правила, призначені для регулювання поведінки людей та їх об’єднань у суспільстві, що орієнтують на досягнення тієї чи іншої мети

Соціальні норми – правила поведінки людей та їх об’єднань, покликані врегульовувати життя суспільства з метою забезпечити в ньому порядок і стабільність.

Нормативне регулювання поведінки суб’єктів соціальними нормами – відбувається шляхом:

– встановлення дозволених або заборонених дій;

– формулювання умов, за яких передбачувана дія дозволяється або забороняється;

– визначення суб’єктів, яким за певних умов дозволяється або забороняється здійснювати певні дії.

Призначення соціальних норм – упорядкувати поведінку суб’єктів, забезпечити системність і певне передбачення розвитку суспільних відносин.

Ознаки соціальної поведінки:

– пов’язана із взаємовідносинами між людьми;

– пов’язана з їх об’єднаннями;

– пов’язана із суспільними групами людей.

Соціальна норма, що регулює поведінку людей у суспільстві, – своєрідний результат пізнання і переробки у свідомості людей відповідного досвіду поведінки, через який визначається той її варіант, що найшвидше веде до бажаних успіхів.

Соціальні норми:

– демократичні;

– класові.

Класові соціальні норми – встановлення та закріплення різного роду цензів, за допомогою яких опоненти пануючого класу не допускаються до участі в діяльності державних органів (конституції більшості держав світу до 50–60-х років XX ст.).

Особливості соціальних норм:

– розмаїття;

– складність;

– взаємопов’язаність;

– історична обумовленість;

– суспільні особливості тощо.

Система соціального регулювання – сукупність існуючих у суспільстві норм, які являють собою єдине ціле, при чому ефективність кожного виду норм найбільшою мірою виявляється лише у взаємодії з іншими елементами цієї системи.

Основні види соціальних норм:

– мораль;

– звичаї;

– традиції;

– релігійні норми;

– корпоративні норми;

– політичні норми;

– правові норми.

Ознаки соціальних норм:

– загальні для всіх норм;

– притаманні лише певному виду норм, обумовлені особливостями їх формування, методами впливу на поведінку суб’єктів тощо.

Загальні ознаки соціальних норм:

– виступають як правила поведінки людей у суспільстві;

– є правилами поведінки загального характеру (не мають конкретно визначеного адресата, а поширюються на всіх суб’єктів, які потрапляють у життєві обставини, регульовані певною соціальною нормою);

– виникають у результаті свідомо-вольової діяльності людей (формуються і забезпечуються тими групами людей, їх об’єднаннями, воля та інтереси яких знаходять свій вираз у відповідних соціальних нормах);

– обумовлені соціально-економічним ладом суспільства, ознаки якого відображено в їх змісті.

Головні ознаки соціальних норм:

1. Норми моралі – регулюють поведінку людей шляхом її оцінки відповідно до категорій добра і зла.

Моральні норми загальнолюдської значущості – найкращі, позитивні моральні досягнення цивілізації (турбота про старих людей, надання матеріальної та моральної допомоги хворим і незаможним тощо).

2. Релігійні норми – частина загальноморальних норм, релігійна мораль, низка вимог якої («не вбий», “не вкради” тощо) належить до загальнолюдських цінностей і становить основну частину практично всіх моральних систем, а в деяких випадках – основу правових і судових систем (закони шаріату в мусульманських країнах) та залежать від суб’єктивного чинника (оскільки визначаються внутрішніми переконаннями людини, її почуттями сумлінності, совісті тощо).

3. Звичаї – правила поведінки, що склалися історично, стихійно, поступово і в результаті багаторазових повторень певного зразка поведінки увійшли у звичку людей (потискання рук при зустрічі та при прощанні тощо) та сприймаються підсвідомо.

4. Традиції – правила поведінки, які впроваджуються в суспільну практику за ініціативою певних структур (держави, громадських об’єднань тощо), у багатьох випадках з метою витіснення (заміни) якихось існуючих правил поведінки з тією чи іншою метою нав’язуються суспільству та згодом можуть переростати у звичаї (у радянські часи – заміна хрещення новонароджених на “звездини»; традиції першого й останнього дзвоників у школах, посвячення у студенти, зустріч Нового року з ялинкою тощо).

5. Корпоративні норми – встановлюються та забезпечуються об’єднаннями громадян у межах законів держави і є обов’язковими лише для членів цих об’єднань, регулюють діяльність, зумовлену завданнями певних об’єднань громадян і спрямовану на досягнення цілей, заради яких ці об’єднання створювались.

Види корпоративних норм:

– внутрішньоорганізаційні (згідно з ними встановлюється структура об’єднання, визначаються компетенція, форми та методи роботи його органів, права й обов’язки їх членів).

– норми зовнішньої дії (регулюють відносини об’єднань з іншими суб’єктами).

Форми корпоративних норм:

– статути;

– положення;

– постанови тощо.

6. Релігійні норми – правила поведінки людей, які містяться в релігійних ученнях (зафіксовані у джерелах, які становлять основу віровчення: Біблії – у християн, Корані – у мусульман тощо).

7. Соціально-технічні норми – правила, що формуються у процесі людської діяльності, встановлюють вимоги до доцільної та безпечної поведінки природних умовах і регулюють порядок поводження людей зі знаряддями виробництва; від їх сумлінного виконання залежить добробут, здоров’я, життя людей.

Форми соціально-технічних норм:

– державні стандарти;

– технічні правила експлуатації машин, приладів тощо;

– правила дорожнього руху тощо.

8. Правові норми (норми права) – особливий вид соціальних норм, “елементарна частина” права, закріплені в нормативно-правових актах.

Поняття, ознаки та види норм права

Норма права – елементарна частка права, співвідносна з ним як частина до цілого (як одиничне до загального).

Норма права – не форма і не зміст права, а його частка, “молекула”, що володіє і змістом, і формою та в системотворчих процесах разом з іншими нормами становить зміст права в цілому.

Норма права – модель суспільного правовідношення, що виражає інтереси суспільства в цілому та вбирає в себе багатство соціального досвіду суспільства та держави, багатоманітність особливого, індивідуального, окремого.

Ознаки норм права:

а) правила поведінки, що формулюються або санкціонується державою і мають загальнообов’язковий характер;

б) формально визначені в нормативно-правовому акті (законі, постанові, інструкції тощо) однозначні правила поведінки, за порушення яких передбачаються відповідні санкції;

в) мають загальний характер (адресовані не конкретному суб’єктові, а поширюється на всіх, хто стає учасником відносин, які регламентуються певною нормою права).

Види суб’єктів, на яких поширюються норми права:

– населення держави загалом;

– групи населення (професійні, вікові тощо).

г) набувають нормативності та загальнообов’язковості у чітко встановленому порядку (норма права стає такою лише тоді, коли вона видається уповноваженим органом у межах його компетенції і в рамках встановленої процедури, тобто з дотриманням порядку розроблення, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміни та скасування її дії і змісту);

г) їх межі дії завжди точно визначені.

Дія норм права:

– у просторі (на території всієї держави чи на окремих її частинах);

– у часі (визначаються дати набуття і втрати чинності правової норми);

– за колом осіб (визначається її обов’язковість для всього населення країни чи лише для окремих категорій – військовослужбовців, пенсіонерів тощо);

д) їх здійснення забезпечується державою (створенням реальних умов і засобів, що сприяють безперешкодному добровільному здійсненню відповідними суб’єктами сформульованих у правовій нормі зразків поведінки, а також засобами заохочення, переконання і примусу до бажаної поведінки та можливістю застосування санкцій у разі невиконання вимог правової норми).

Галузеве домінування норм права:

– в адміністративному праві домінують зобов’язувальні норми;

– у цивільному, сімейному, трудовому, земельному праві домінують уповноважувальні (управомочні) норми;

– у кримінальному праві домінують заборонні норми;

– у виправно-трудовому праві домінують зобов’язувальні та заборонні норми.

Норма права – обов’язкове, формально визначене правило поведінки загального характеру, що в установленому порядку приймається, змінюється, скасовується та забезпечується відповідними державними органами в межах їх компетенції.

Класифікація норм права:

1) За функціональною спрямованістю:

а) регулятивні (правоустановні) – встановлюють права й обов’язки суб’єктів;

б) правоохоронні – регламентують засоби юридичної відповідальності за порушення прав і невиконання обов’язків, установлених регулятивними нормами;

2) За предметом правового регулювання (за галузями права):

а) норми конституційного права;

б) норми адміністративного права;

в) норми цивільного й інших галузей права.

Види галузевих норм права:

а) матеріальні – встановлюють бажане правило поведінки, права й обов’язки суб’єктів;

б) процесуальні – регламентують порядок, форми та методи реалізації прав і обов’язків, встановлених у нормах права.

3) За функціональним призначенням:

а) відправні – мають найбільш загальний характер, достатньо високу форму абстрагування і містять відправні начала, основи правового регулювання суспільних відносин:

б) норми-правила поведінки – безпосередньо регулюють поведінку людей, суспільні відносини.

Види відправних норм права:

– норми-начала – містять положення, що закріплюють основні підвалини суспільного та державного устрою;

– норми-принципи – закріплюють вихідні принципи права;

– визначально-установчі норми – містять положення, що визначають цілі, завдання окремих галузей права, правових інститутів, предмет, форми та засоби правового регулювання;

– норми-дефініції – містять повні або неповні визначення певних правових категорій і понять.

4) З точки зору характеру приписів, що включають норми права:

а) зобов’язальні – закріплюють обов’язки певних суб’єктів;

б) заборонні – містять заборону стосовно здійснення тих або інших дій;

в) уповноважувальні – наділяють суб’єктів певними правами;

г) заохочувальні – надають суб’єктам певні пільги та переваги у випадках вчинення ними певних діянь;

5) За формою закріплення бажаної поведінки суб’єктів:

а) категоричні (імперативні) – приписують чітко визначені дії, однозначно закріплюють вичерпний перелік і зміст прав і обов’язків суб’єктів і не допускають від них ніяких відхилень;

б) диспозитивні – встановлюють певні права й обов’язки суб’єктів, але за згодою суб’єктів допускають їх доповнення;

в) рекомендаційні – встановлюють варіанти бажаної, але необов’язкової поведінки;

г) заохочувальні – встановлюють засоби заохочування на здійснення бажаних або корисних для держави і суспільства дій;

6) За юридичною силою:

а) норми законів;

б) норми підзаконних актів;

7) За ступенем узагальнення змісту:

а) норми-принципи;

б) загальні норми;

в) конкретні норми;

8) за ступенем активізації соціально корисної діяльності суб’єктів права:

а) звичайні норми;

б) заохочувальні норми.