Соціальне призначення права

Шестопалова Л. М.

Свобода – сутність права, що виявляє себе в правових явищах, легітимується та забезпечується за допомогою юридичних засобів.

Свобода людини – напрям, мета, а також засіб його прогресивного руху

Право – сфера свободи, що формується не державою, політиками, вченими тощо, а безпосередньо членами суспільства.

Суспільство – сукупність історично утворених форм спільної діяльності людей, що характеризується конкретним типом соціальної системи.

Економіка:

– сторона матеріального виробництва;

– соціальна сфера суспільства, що забезпечує існування та відтворення фізичного життя людей.

Об’єктивна основа формування права – взаємодія матеріальних відносин: матеріального виробництва та соціальної сфери суспільства.

Об’єктивна сторона права – матеріальні відносини в суспільстві, сукупність конкретних правових відносин.

Демократія – влада народу, форма організації і здійснення державної влади, політичної влади взагалі, що протистоїть різним видам одноособової влади (тиранії, монархізму, деспотизму тощо) чи режимам диктатури (фашизму, тоталітаризму, авторитаризму).

Демократичність держави – ознака політичної системи суспільства, належність влади народу, який є джерелом і носієм цієї влади через державні органи, державну політику та безпосередньо приймає найбільш важливі рішення.

Ознаки демократії:

– влада народу;

– стан відносин влади та підвладних суб’єктів (об’єктів влади) прагне до рівноваги;

– соціальний стан суб’єктів і об’єктів влади наближаються;

– чітко визначено межі втручання влади в приватне життя громадян (втручання обмежується до мінімуму чи юридично не дозволено).

Право – інститут суспільства, який обмежує владу, визначає форми її здійснення, межі підвладності кожного члена суспільства.

Право – сфера незалежності суспільства та кожного її члена від влади.

Право – сфера вільного волевиявлення особи, її самостійності, саморегулювання.

Право – межа особистого та суспільного життя, що є саморегулятивною і не повинна упорядковуватися за допомогою зовнішнього втручання, хоча й визначає (право) межі непідвладності соціальних суб’єктів, окреслює сферу їх свободи і незалежності.

Природне право – можливість, притаманна члену суспільства як людині, представнику людства, що є її невід’ємним правом незалежно від волі та режимів здійснення будь-якої влади.

Право влади – сфера непідпорядкованості особи суспільству в цілому чи його окремим інститутам, угрупованням (державі, громадським об’єднанням, системі місцевого самоврядування тощо).

Право влади – право застосування сили, а також право консенсусу, суспільної злагоди, передбачення і запобігання соціальним колізіям і конфліктам, що виникають внаслідок суперечностей індивідуальних інтересів, де сила застосовується тільки в разі їх антагоністичного характеру.

Право демократії – сфера підпорядкування особистого інтересу суспільному, межі та порядок спільного вирішення важливих питань суспільного розвитку, що детерміновані його рівнем розвитку та культурою.

Характер демократії:

– правовий;

– неправовий (зумовлений наявністю в суспільстві “соціального простору” незалежності, свободи, непідвладності члена суспільства, а також правового порядку виявлення та узгодження загальносуспільних та індивідуальних інтересів на основі консенсусу, взаємозлагоди, додержання прав людини).

Право – зведена в закон і матеріально обумовлена воля панівного класу суспільства (В.В. Ленін).

Соціальна цінність права:

– право сприяє збереженню цілісності суспільства;

– запобігає виникненню соціальних конфліктів;

– створює умови для існування суспільства взагалі.

Право як соціальна цінність – є благом для суспільства взагалі, а також охороняє і забезпечує благополуччя кожного члена суспільства зокрема; право є продуктом і гарантом цивілізації, визнає людину розумною та вільною.

Право забезпечує дію:

– презумпції свободи особистості;

– визнання самостійності особистості в особистій сфері;

– визнання автономності (від держави) особистості як члена суспільства.