Місце і роль держави
в політичній системі суспільства

Шестопалова Л. М.

Властивості держави, що зумовлюють її провідне місце у політичній системі суспільства:

а) володіє суверенною владою як суб’єкт, що уособлює суверенітет народу і суверенітет нації, а також є результатом реалізованого народом права на самовизначення;

б) виступає офіційним представником усього народу;

в) забезпечує і захищає права своїх громадян, а також інших осіб, які на законних підставах перебувають на її території;

г) здатна задовольняти загальнолюдські потреби, виконувати соціальну та інші функції;

г) має спеціальний апарат управління і примусу, який забезпечує виконання державних функцій;

д) може встановлювати загальнообов’язкові правила поведінки і за їх допомогою регулювати суспільні відносини.

Роль держави:

– визначає перелік суб’єктів, які наділяються правом брати участь в управлінні справами суспільства, тобто визначає перелік матеріальних елементів політичної системи суспільства;

– визначає конкретні повноваження кожного з матеріальних елементів політичної системи у сфері політичних відносин;

– контролює, координує і припиняє діяльність будь-яких суб’єктів політики.

Методи здійснення влади державою:

– примус

– переконання;

– заохочення.

Види діяльності держави:

– керує і спрямовує діяльність інших суб’єктів політичної системи в тому обсязі, який, з її токи зору, необхідний для вирішення загальносоціальних завдань (закріплення в нормативних актах прав і обов’язків інших суб’єктів політичної системи, сприяння розвитку демократичних суспільних відносин, забезпечення обов’язкового дотримання всіма учасниками суспільних відносин вимог закону, інших правових актів);

– здійснює облік і контроль за діяльністю об’єднань громадян;

– передбачає відповідальність як організацій, так і індивідів за порушення законодавства;

– надає можливість і заохочує громадян та їх об’єднання брати участь у державних справах, вирішувати найважливіші загальносуспільні проблеми.

Співвідношення держави та громадянського суспільства:

а) держава сприяє створенню громадянського суспільства і вбачає своїм призначенням служіння такому суспільству;

б) держава забезпечує рівні для всіх можливості у сферах життєдіяльності людей, базуючись на принципі соціальної справедливості;

в) держава чітко окреслює межі свого втручання у справи людини та суспільства.

Соціально-політичні статуси людини:

– особистість;

– громадянин.

Люди – суб’єкти й об’єкти владних (управлінських) відносин у суспільстві.

Суверенність – ознака влади, тобто повна самостійність, незалежність влади від будь-якої іншої.

Воля як складова влади – здатність до вибору відповідного рішення і концентрації зусиль для його реалізації легітимними методами.

Сила як складова влади – наявність реальної можливості забезпечення фактичного здійснення прийнятого рішення.

Риси громадянського суспільства:

– захист приватного інтересу державою;

– свобода особистості;

– економічну самостійність і самодіяльність особистості;

– вищість громадянського інтересу над державним.

Державний суверенітет – політико-правова властивість державної влади, яка відображується у верховенстві її в межах території країни і незалежності в зовнішніх відносинах.

Державний суверенітет – властивість державної влади, що визначає її верховенство, повноту, самостійність і неподільність у внутрішніх відносинах, рівність і незалежність у зовнішніх відносинах, забезпечує можливість державі діяти за своїм розсудом, вирішувати самостійно всі внутрішні і зовнішні справи.

Ознаки суверенітету Української держави:

а) верховенство;

б) самостійність;

в) повнота;

г) неподільність влади в межах території країни;

г) незалежність;

д) рівноправність влади в зовнішніх відносинах.

Види суверенітету:

– суверенітет народу;

– суверенітет нації;

– суверенітет держави.

Суверенітет народу (народний суверенітет) – належність усієї влади в країні народові, тобто громадянам усіх національностей, які проживають на території певної країни і є джерелом державної влади.

Народний суверенітет – повновладдя народу, який здійснює свою невід’ємну і неподільну владу самостійно і незалежно від інших соціальних сил.

Суверенітет держави – не абсолютний, а обмежений суверенітетом народу, якому і належить право визначати економічну, політичну, правову та соціальну системи країни.

Національний суверенітет – право кожної нації, етнічної групи вільно задовольняти свої національні потреби, розвивати культуру, мову, робити внесок у загальну скарбницю всієї культури людства.

Національний суверенітет – реальна здатність нації визначати зміст, характер і повноту свого політичного, економічного, соціального, культурного та інших сфер життя, забезпечувати своє самовизначення аж до утворення незалежної держави.

Основні напрями формування правової держави Україна:

– організація діяльності держави та її органів на правових засадах за принципом: дозволено лише те, що прямо сказано в законі;

– формування правового механізму з ліквідації відчуження людини від засобів виробництва, власності і державного управління;

– чітка робота законодавчих і виконавчих органів лише в межах закону;

– створення незалежної судової системи;

– відбір до роботи в апараті держави лише професіоналів, свідомих громадянських позицій.