46. Вірш Володка Стебельського
на честь Федьковича
Славному Кобзареві
Осипу Федьковичу
на Великдень.
О чудова врода наша.
Хоча безталанна! –
Вона зъ лихомъ зострінетця,
Тай нужъ въ вічи гляне.
Тай нужъ зъ лиха покепкує
Хибань лишъ слёзами
Покотитця дрібненькими
По свому талану.
Тай обітре. Бо на-віщо
Слізъ тихъ марновати!
Марновали-бь, та не знали-бъ,
Що теперъ ділати.
А такі, лучче озирнутись
По рідному поли,
Поклонитись въ сто поклонівъ
Буйному соколу!..
Гой навчивъ насъ, сизий Орле,
Якъ приймати злидні,
Та навчивъ насъ, якъ любити
Заковану рідню…
Розтрясли-бъ одвічні пута.
Розбилибъ окови,
Посіялибъ левадами
Слово ясне, нове,
Прокляли-би по вікъ-віки
Бучну старовину.
Й будували-бъ на руіні
Нову Україну – – –
Такъ чомужъ ні?.. годі! годі!
Немає въ насъ сили,
А що було, вражі душі
Обухами вбили…
Тільки Ти лишився, ясний напгь співаче!
И въ рожевій свиті лягъ-есь на Беськидъ.
И загравъ та громомъ: «Україна плаче,
Спить козацька слава, людъ козацький спить!
Славо, буйна славо! – Слава въ домовині;
Люду, люду, люду! – Згибъ! убивъ го кнутъ…
О не вбивъ го клятий! – Слухай! людъ не гине –
Людъ напгъ спить. Поки-що діти поростуть,
Поростуть сердечні! поросте дітвора! –
О не плачъ, родино! бідна, не ридай!
Людоідамъ кара! окаяннимъ горе!
Віщимъ серцямъ слава! вірнимъ душамъ рай!..»
На Великдень Тобі, славний!
Зіллє зеленіє.
Царинами колосъ гнетця.
Дума листь леліі, –
На Великдень Тобі грають
Барвінкові гори,
И поклономъ щиримъ шумять
Буковинські бори,
И вітають Тебе, Орле!
Заслёжені цвіти.
А надъ ними ажъ чуй! грає
Тужная тримбіта!..
А ми щожъ? – О соромъ!
Заніміли! ми безъ духа!
Хибань станьмо хоромъ,
И молімся: «Боже! Боже!
Славний Боже України!
Чи співацьке серце має
Въ безталанню гинуть?
Чи кобзарська нива має
Одлогомъ марніти?
Чи одродні…? Твоя воля
А ми Твоі діти!
Боже! Боже!
Славний Боже України!
Подай сили, щобъ розрити
Велику руїну;
И добути білі кості
Синівъ Запорожа…
Охъ лишенько!.. дожидати?!
А поки-що, Боже!
Подай долю Кобзареві
Та квітчану долю…
Щобъ забувъ сердечний горе.
Щобъ забувъ неволю…
Щобъ завівъ намъ на одраду
Пісні, гарні пісні,
А такиі, щобъ шуміли,
Якъ гомони лісні,
А такиі, щобъ тихъ вражихъ
Сибірою тяли.
А для яснихъ побратимівъ
Солодочкомъ грали.
Именемъ Самбірськоі Громади
Володко Стебелський
Школярь зъ VI кляси у Самборі.
Въ Страстний Четверъ 864.
Примітки
Подається за виданням: Писаня Осипа Юрія Федьковича. – Львів: 1910 р., , с. 94 – 96.