Пролог

Юрій Федькович

Du braunes Kind, was starrst du so

Hinein in die silbernen Wellen?

Neubauer

У неділю вранці-рано

Б’ють залізо два цигани.

А у лісі в матридуні

Сидить собі пишно-думно

Циганочка молодая –

Матридуну обриває –

Та й словами промовляє:

«Матридуно, матридуно,

Кривавії квіти!

Чо я така нещаслива

В широкому світі?

Чого мене убивають,

Як теє залізо?

Чо він мене не зарізав,

Ножем не зарізав

На неділю в опівночі?

Була б я не знала,

Як він з другов кохається,

Мене забуває, –

Той невірний багацький син…

А я го кохала,

Я му волю учинила,

Я все єму дала,

Усьо, усьо!.. Матридуно,

Єдина ти моя, –

Я го вірне полюбила…

Гоя, гоя, гоя…

Горе моє несповіте!

Я вірне любила!..

Я він лишив свою Цору,

Він мене покинув,

Ні ту квітку серед степу,

Стоптану ногою.

О!.. я єго нагодую,

Я єго напою –

Да не медом, не ситою,

Як досі поїла!

Матридуно, матридуно,

Кривава та біла, –

Я тобою го напою…

Гоя, гоя, гоя!..

Доле моя нещаслива,

Доле моя, доле!..»

Пішла лісом, ридаючи,

Під березов сіла;

То сміялась-реготалась,

То плакала-мліла,

То знов коси розплітала,

То знов заплітала.

А цигани Нестерюка

У шатрі співали:

«Під білою березою –

недоле моя!

П’є Нестерюк з циганочков

в неділю до дна.

«Циганочко-волошечко,

анумо здоров!»

«Чого в тебе, Нестерюку,

на полах да кров?»

«Циганочко-волошечко,

я кругав’я вбив,

А він мені рантух-полу

кров’ю да збрудив.

«Гой-гой, ти мій Нестерюку,

не птаха це кров!»

«Цить-цить, душко-циганочко!

Анумо здоров!»

«Здоров, білий Нестерюку,

пий, серце, до дна!..»

Поховали Нестерюка

в вівторок до дня.

А циганка чесалася

да коси плела…

Засміялась та у воду –

долів поплила.

Примітки

Neubauer – Ернст Рудольф Нейбауер (1828 – 1890), німецький поет, який жив на Буковині, добрий знайомий Федьковича. Що за твір процитовано в епіграфія не дошукався. М. Ж., 19.11.2013.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 246 – 248.