Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Дикі думи (1876 р.)

Юрій Федькович

Думав Гуцул – Невір


Примітки

З кінцем 1876 р. прислав Федькович у редакцию «Правди» зшиток своїх поезій під сим заголовком. Редакция почала друкувати його у Правді 1877 р. (Сербські ваї в ч. 1, Дикі думи, Гуцул-Невір, Довбуш, Дзвінка, Доля в ч. 4 – 5, Гуцул-кобзар, До маймурового ангела, Бісків, Сокілський, До рожі в ч. 6, Рожа в ч. 9), а рівночасно окремим, дуже оздобним виданням.

Але незвісно чому друкування «Диких дум» у «Правді» перервалося, а окреме виданє, якого вже було надруковано 1 чи 2 аркуші, закинено. Тільки по Федьковичевій смерті значну часть збірки надруковано в «Дѣлѣ» 1886 та в «Зорі» 1887.

Федьковичів автоґраф зберігся у мене і я передав його в бібліотеку Наук. тов. ім. Шевченка. Се зошит звич. паперу 4-о, 95 карток, із яких дві кінцеві чисті, а інші паґіновані рукою Федьковича, всіх сторінок 185. Вони містять: 1 титул, 3 – 167 поезії (всіх 41), 183 – 185 Ізвід (себто зміст). Сей автограф ми кладемо в основу нашого видання, друкуючи з нього все крім пісні «Страж на Русі», поданої вже вище, та подаючи Федьковичеві пояснення не на кінці збірки, а під текстом там, де яке належить, і пропускаючи «ізвід».

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 397 – 462.

Збірку Ю. Федькович упорядкував восени 1876 р. і доручив розпорядитися нею С. Воробкевичу. Розчарований різними життєвими невдачами, поет писав до Воробкевича в середині листопада того року:

«Я Вам… вже казав, що відтепер по-руськи писати вже не думаю. От і переглянув я усі свої руські письма, а межи ними понаходив чимало віршів, котрі, здавалось мені, ще шкода було у огонь метати. Тії ж вірші зібрав я і списав у отсю книжечку, котру Вам отеє посилаю з просьбою зарядити собі з нев, яко воля і ласка Ваша. Як найдете що гарного і путнього, то можете або у Ваш альманах помістити, або до редакції «Правди» відослати. Бо щоб ся книжечка у цілості діждалась печатания – сего не надіюсь, хоть би, може, се і найлучче було, бо всі сі поезії становя одну цілість, неначе поетичну автобіографію» [Писання, т. 4, с. 275].

С. Воробкевич негайно переслав лист і рукопис О. Барвінському. При тому наголошував, що «сей збірник становив би останні звуки карпатського лебедя-співака». І хоча Воробкевич не встиг усе прочитати, але висловив слушну думку: «…твори дуже гарні і цінні – з ними і треба добре ґаздувати» [Юрій Федькович в розвідках і матеріалах, с. 176].

«Ґаздівство» над рукописом Федьковича взяла львівська «Правда». У першому номері за 1877 р. у ній з’явилася поезія «Сербські ваї»; далі були опубліковані «Дикі думи», «Гуцул-Невір», «Довбуш», «Дзвінка», «Доля», «Гуцул-кобзар», «До маймурового ангела», «Бісків», «Со-кільський», «До рожі», «Рожа». Під останньою з названих поезій (1877, № 9) стояла помітка «Д. б.». Однак «далі не було». З невідомих причин того ж року припинено й окреме видання збірки «Дикі думи»; випущено лише невеличку (24 сторінки) книжечку з опублікованих у «Правді» поезій (за винятком вірша «Сербські ваї»).

Пізніше деякі з недрукованих віршів рукопису з’являлися в чернівецькій газеті «Родимый листок» (1879), львівських виданнях «Діло» (1886) і «Зоря» (1886 – 1887).

Повністю збірку «Дикі думи» опублікував І. Франко у Писаннях, т. 1, с. 397 – 462, за автографом, який зберігається в ІЛ, ф. 3, № 212.

Шалата М. Й. Примітки. – В кн.: Юрій Федькович Поетичні твори. Прозові твори. Драматичні твори. Листи. – К.: Наукова думка, 1985 р., с. 533 – 534.