У Вероні

Юрій Федькович

У Вероні, гей на брамі кам’янії,

Там стояли три жовняре молодії.

Оден сперся на поручу, задумався,

Дрібненькими слозочками заплакався;

Другий єго до серденька пригортає,

Та й до него із тихенька промовляє:

«Ей не тужи, брате милий, не журися!

Красно, мило в Італії, подивися!

Землю трави шовковії укривают,

Соловії голоснії не втихают».

«Добре тобі, любий брате, говорити,

Коли ж мині в чужім краю горе жити.

Горе ж мині в чужім краю пробувати,

Прийде з жалю великого погибати.

Бо хоть красно в Італії, лиш би бути,

Таки годі краю свого бай забути.

Бо хоть у нас виногради не зацвили,

Коли ж бо в нас нарід любий, нарід милий;

А тут люди не є люди, але звіри,

Ні в них Бога, ні в них царя, ні в них віри».

У Вероні, гей на брамі кам’янії,

Там стояли три жовняре молодії.

Оден сперся на поручу, задумався,

Дрібненькими слозочками заплакався;

Другий єго до серденька пригортає,

Слози єму дрібненькії обтерає;

Обтерає дрібні слози та й голубит:

«Не журися, брате милий, брате любий!

Бо єсли ми в Італії не пімремо,

То ще ми си в наші краї повернемо».

Примітки

Друк. в додатку до Slova na slovo», к. 2 – 3.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 10.