Гай да Сокири

Євген Гребінка

По Гаю темному туга велика ходить,

Сокири й Топори затіяли войну,

Гай хочуть сплюндровать і пущі всі пошкодить;

Война ся навела на дерево суму;

Дуби задумались, осики затремтіли,

І клен гнучкий, і в’яз із лиха вниз нагнувсь.

Аж ось Сокири вже в Гаю забрязкотіли,

І дуб найстарший усміхнувсь.

«Не бійтесь! – він гукнув. – Того я і жахався,

Як з топорищами сі навісні прийдуть,

Аж дерев’яний рід заліза одцурався!

Без дерева вони самі нас да не втнуть,

От-то було б… але – нехай йому абищо,

Якби з Сокирами прийшли і Топорища,

Тогді-то був би нам капут».

І справді, скілько тут Сокири не бряжчали,

Ні дубчика, ні липки не стяли

І тільки де-не-де що кору пописали

Да і додому з тим пішли.

Примітки

Вперше надруковано в кн.: Малороссийские приказки Е. Гребенки, Спб., 1834.

Автограф невідомий.

Подається за другим виданням збірки «Малороссийские приказки Е. Гребенки», Спб., 1836, с. 22.

Подається за виданням: Гулак-Артемовський П.П. Поетичні твори. Гребінка Є.П. Твори. – К.: Наукова думка, 1984 р., с. 148 – 149.