Січневий Діоніс

Юрій Клен

По сніжних кручах і заметах,

де вітер гір беріз сильвети

сріблястим порохом заніс,

іде наш рідний Діоніс.

За ним веселий натовп лине,

і креслить тирс його ялинний

зигзаги в білому вогні,

в морозно-синій далині.

Метелиці, його менади,

що в голе поле співом надять,

у борозни, де спить зерно,

із чаш прозоре ллють вино.

О, Діонісе яснозорий!

Над нами зносиш ти угору

свій білочадий смолоскип,

зірчастий рониш дощ у глиб

лісів, де звір дрімає в нетрях.

Твоїх дарів нещадно-щедрих

шумує повінь у степах.

Процвів ясминами твій шлях.

Повиті вітками омели,

свій гімн рокочуть заметелі,

і рве менад буремний спів

плескуче полум’я плащів.

Примітки

Первісна редакція – російська.

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Нью-Йорк: 1992 р., т. 1, с. 110.