Сковорода

Юрій Клен

Піти, піти без цілі і мети…

Вбирати в себе вітер і простори,

і ліс, і лан, і небо неозоре.

Душі лише співать: «Цвіти, цвіти!»,

аж власний світ у ній почне рости,

в якому будуть теж сонця і зорі,

і тихі води, чисті і прозорі.

Прекрасний шлях ясної самоти.

Іти у сніг і вітер, в дощ і хугу

і мудрості вином розвести тугу.

Бо, може, це нам вічний заповіт,

оці мандрівки дальні і безкраї,

і, може, іншого шляху немає,

щоб з хаосу душі створити світ.

1928

Примітки

Цей вірш увійшов був до складеної М. Зеровим антології «Сяйво».

У другій строфі вплив деяких рядків з поеми Рільке «Орфей, Еврідіка, Гермес». Порівняй переклад цього місця С. Гординського:

Її, котру він так кохав, що струни

точили більше скарг, як жалібниці, –

аж цілий світ постав із скарг, в якому

все повторилося: ліси, долини,

село і поле, річка і звіри.

І над цим світом скарг ходило сонце

і зоряне, осяйне, тихе небо

із скарг, усе в розхитаних сузір’ях.

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Нью-Йорк: 1992 р., т. 1, с. 89 – 90.