Заповідь

Олександр Кониський

Богдану Олександровичу Калині

Як помру я, любий друже,

На чужій чужині,

Перевези моє тіло

В рідну Україну,

Де і сонце ясній світить,

Краще зорі сяють,

Де порою весняною

Солов’ї співають;

Де, як море, хвилюються,

Золотії ниви,

Де дівчата красуються

Світові на диво;

Де, як килимом зеленим,

Степи одяглися;

Де могили, аж до моря,

Сумно простяглися.

Поховай там над Десною

Де я народився;

Де зустрівся я з тобою,

Де правди навчився;

Де, сидячи під вербою,

Ми пісні співали;

Де про волю з кобзарями

Часто розмовляли;

Де коріннями сплелися

Дуби віковії;

Де в нас перші полилися

Сльози молодії,

Як ми власно зрозуміли

Предківськую долю,

І бажанням загорілись

Вернуть стару волю…

От під тими-то дубами…

Ми воскресли, брате,

Просвітилися душами

Полюбили хату!..

От під тими ж то дубами

Сховай мене, брате,

Збудуй мені непорочну

Домовину-хату.

Там я буду спочивати

До правого суду;

На Вкраїну поглядати

З-за могили буду.

Буду, друже, сподіватись,

Що пора прибуде, –

Коли й наших невольників

Архангел розбудить.

У могилі, в домовині

Я, брате, вгадаю,

Як вольную на Вкраїні

Пісню заспівають.

Тая пісня всіх розбудить,

Всі мертвії встануть,

Щоб на вольну Україну

Оком вольним глянуть!

І я встану подивитись

Едемському раю;

І я встану поклонитись

Братам свого краю!..

Не покинь же мене, брате,

Лежати в чужині,

Перевези моє тіло

В рідну Україну…

Полтава, 30 серпня 1862

Примітки

Вперше надруковано в газ.: Слово. – Львів, 1862. – № 78. У кінці зазначено дату написання – Полтава, ЗО серпня, 1862. Без підпису.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Кониський О. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 515 – 516.