Рожа і дівчина

Олександр Корсун

1

Ой у полі, край дороги,

Рожа пишна червоніла,

Рожа пишна… запашная.

Ой ти, роже червоненька!

І увечері, й уранці,

Все на тебе дивлючися,

Звеселявся, любовався

На твої квітки пахкії,

Й не проходив ні разу,

Щоб від тебе я відходив,

Не скропивши твого листу,

Не скропивши твого цвіту

Слізьми гіркого розстання,

Роже пишна, роже свіжа,

Червоненька, запашненька!..

Раз приходжу я уранці –

Що се?.. Вже квіток немає:

Рожа пишная зав’яла,

Рожа пишна облетіла!..

2

Ой у рідній у матусі

Красувалася дівчина,

Чорнобривая Маруся;

І старенькая Марина,

На Марусю дивлючися,

Звеселялась, потішалась

Білолицею дочкою…

От, було, настане празник;

Люд хрещений йде до церкви

Хто – щоб богу помолитись,

Хто – щоб дякувати богу;

Йде до церківки й Маруся.

Як увійде в божу церкву –

Всі й обернуться до неї

І забудуть про молитву…

От така була Маруся,

От така була чорнява!

Мова ця дойшла й до мене;

Я приїхав до Марини,

Щоб побачити Марусю.

Ось приїхав, от я в хаті

І питаю: «Де Маруся?» –

«От вона, коли вам треба!»

І побачив я Марусю

У квітках, стрічках, намистах

Наче в церківку зібралась

Повінчатися із милим…

Тільки щоки щось поблідли,

Ясні оченьки закриті,

І не дише… і лежала

У труні моя Маруся!..

І згадав я пишну рожу,

І заплакав по Марусі!

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Маяк», 1845, т. 20, кн. 40, с. 32 – 33.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 314 – 315.