Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / К / Марко Кропивницький / Драматичні твори / Чмир / Дія перша

Чмир

Дія перша

Марко Кропивницький

Подвір’я убогого селянина. Стара хата з обсмиканим дахом, з причілка підперта сохою; повітка, комора, хлів, під тином борона і рало; біля повітки бочка, переріз, шаплик, два бочонка, обручі, клепки і скільки відер, бондарський верстак і струмент. Все розметушено, не в порядку.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12

Ява 1

Демко

(струже клепку).

Левко Гаюненко не додав за переріза руб двадцять три копійки; Мишка Нагльонок за відра – тридцять сім. Руб двадцять три та тридцять сім: до двадцяти трьох як додати три десятки, то буде п’ять десятків ще й три копійки, та ще сім копійок, то й шість десятків; а всіх – руб шістдесят. Треба закарбувати. (Вийма з кишені карбіжку і карбує.) Оце за Левком, а оце за Мишкою. (Дивиться на карбіжку.) Коли б всі, що винні, та віддали зразу, то можна б було і корову купити, не то що чинша [2] заплатити.

Ява 2

Демко і Варка.

Варка

(вийшла з хати).

Старий, не бачив ти Вусті, куди вона поділася? Тільки дай їй яку роботу, так зразу і майне з подвір’я!..

Демко

Я її до Конаша послав, понесла цебра.

Варка

Наказував же, щоб гроші виправила?

Демко

Звелів, щоб без грошей цебра і з рук не випускала.

Варка

Коли б же то! Такі багачі, а й зубами свого не вирвеш у них!..

Демко

Чим більш чоловік багатшає, тим дурнішим робиться…

Варка

Через що ж то?

Демко

А хто його зна; мабуть, так та копійка ним овладає та опанує, що він, як замакітрений, зробиться…

Варка

А скільки нам винні? То й… Та хто винен, все багачі: Ганни, Нагли, Конаш, Лепенко!..

Демко

Ну що ж, як винні? На горлянку кожному не наступиш – віддадуть…

Варка

У Конаша як з горла не видереш, то закарбуй на пропале. І жінка його така ж, як і він: скупендряга чортова та ще й брехуха!.. Ще позаторік позичила у мене чотири повісма прядива. (Передражнює.) «Віддам, єй-богу, віддам!» Та й досі віддає. А ще й сваха, та ще й у первих сваха.

Демко

Ото вдруге не позичай.

Варка

Та вже тепер і розхряпаного черепка не позичу.

Демко

А чи не пора б тобі хату обмазати? Дві баби в хаті – матір й дочка, а хата облуплена, мов пустка…

Варка

А, не гризи хоч ти мені голови…

Ява 3

Ті ж і Конаш.

Конаш

(з-за тину).

З тєм, што здрастуйте, з вівторком. Це ж ви какеї вже закони завели, що чуже добро грабуєте?

Демко

Не знаю, хто з нас такі закони заводе.

Конаш

Как же? Приходить ваша дівчонка, приносить цебер і провозглаша такой приказ: «Доки дєнег не віддасте, доти й цебра не дам…» Вот так приказ небувалой!..

Варка

Іншого приказу і не сподівайтеся від нас…

Конаш

Чудной ви чалаєк! Што я, по-вашому, шарлатан, чи якой халамидник? Либонь, хазяїн, як і слід, і званіє достаточноє!..

Варка

Та хоч би ви й вищого званія були, а гроші віддайте…

Конаш

Кажеться, і Богу-государю служив!..

Демко

Віддайте гроші, тоді й цебра беріть…

Конаш

А, та й чудной ви чалаєк!.. Ми ж з вами по суседству?..

Ява 4

Ті ж і Вустя.

Вустя

Тату, а що я з цим цебром робитиму?..

Демко

Неси його сюди…

Вустя

(перелізла через перелаз і становить цебра).

Кажу, віддайте, дядьку, гроші! А вони зараз почали в батька-матір лаяти…

Конаш

Ну, це вже ти, дівко, брьош!..

Вустя

Еге! Ще й ударити мене хотіли…

Конаш

Тошно, што кагди ти мені согрубила, я хотів тебе морснуть по фазаномії…

Варка

Бить – треба купить! (До Вусті.) Піди там до печі, щоб ще не скипіло.

Вустя пішла в хату.

Коли вже й рідня одно другому виїдає очі, то чого ж сподіватись від чужих?..

Конаш

Не можу ж я, щоб при моїм званії, примером скажем, Вустя, кака-нибудь задрипа, уславляла меня на ти, я з нею так што свиней не пас; а што касаємо прочаго, то, здається, що ми завжди до вас, як і порадок велить…

Демко

Еге ж, завжди надимаєте губи…

Конаш

Чудной ви чалаєк! То вже такой порадок, що кожной себе свой чин соблюда! Ну, тільки супроти вас нікоторої!..

Варка

Чужим, свате, не забагатієте!

Конаш

Либонь, я чужого не воздержую?

Варка

А хіба ваша жінка не позичила у мене позаторік чотирьох повісем прядива?..

Конаш

Ето ваша баб’яча кумерція.

Варка

Це прямо грабіж!

Конаш

Позику до грабіжу нельзя под ранжир, потому нікоторого сходствія. Свате, віддайте, пожалуста, цебра: скотину пора напувать, відром не натягаєшся…

Демко

Віддайте, пожалуста, довг та й беріть цебра…

Варка

Авжеж!

Конаш

Ну, сказать би, багато винен, а то пльове діло…

Демко

Вам пльове, то й віддайте, а нам то сума…

Конаш

Я таку суму можу жбурнуть старцеві.

Варка

Ви жбурнете? Ви скоріш удавитесь, ніж жбурнете!..

Демко

(до Варки).

Може, й жбурне… Чому не дуріть, коли приступа? Ви, звісно, чоловік при копиталі.

Конаш

Та й у вас копитал в руках.

Демко

Який?

Конаш

А ваше ремество? При вашім скуствії так можна он які копитали… Вже скольки я об єтом товкував з вашим синішкою.

Демко

Махни рукою!

Варка

Це таки й правда. Скільки разів і я казала: покинь, Демку, пити!..

Демко

(усміхається).

Цебто, щоб тобі більш зосталося, чи як?

Конаш

Звісно, ви при своїм праві.

Демко

Як кожного дурня слухати…

Конаш

(помовчав).

Свате Демку! Оставте, пожалуста, бомбандіровать, віддайте цебра.

Демко

Свате Шелесте, віддайте довг і оставте теж андірувать!..

Конаш

А, чудной чалаєк!

Вустя

(на порозі).

Мамо! А чим я затовчу борщ: ні сала, ні пшона ані крихотки…

Варка

(до Демка).

Не віддавай цебра без грошей!

(Пішла в хату.)

Демко

Ну, це, може, і не твоє діло.

Конаш

Свате Демку.

Демко

А що, свате Шелесте?

Конаш

Та й чудной ви чалаєк!

Демко

Ви, либонь, чудніший.

Конаш

Когда б ви до нас інакше, так і ми б до вас… От, значить, тепер у вас случай: ні сала, ні пшона, а в нас і те, і друге…

Демко

Та що?

Конаш

І болш нічаво! (Помовчав.) А єжели я тепер вазьму цебра та й пайду?

Демко

А єжели я оцим стругом та за вами пужну вслід?

Конаш

Так, значить, ви на штурм? Чудной чалаєк? Толки што у мене всіх грошей нема; скольки єсть у партманеті, стольки й віддам. (Вийма.) А загляньте у вашу запись, сколько там за мною?

Демко

(вийма з кишені карбіжку і дивиться).

За два обручі на бочку – дванадцять копійок.

Конаш

(дивиться у свою записну книжку).

Так тошно.

Демко

За три нових клепки на діжку з шаткованою капустою – п’ятдесят чотири копійки.

Конаш

Вєрно!

Демко

Бачите, які у вас церемонії: капуста не яка-небудь, а шаткована.

Конаш

Скус другой!

Демко

Примхи. Нове дно, у кадку на буряки, сорок копійок.

Конаш

«Было дело под Полтавой!..» [3]

Демко

Нові обручі на водовозну бочку – шістдесят копійок.

Конаш

Такой договор!

Демко

Тепер за нову клепку і дно до цебра – тридцять шість.

Конаш

Ето по совісті, вєрно! Ні, у вас усьо чесно.

Демко

(лічить).

А всіх грошей два рубля і дві копійки.

Конаш

На што вам і табличка сложенія? Вєрно, так і в мене виходить. Як ви можете на карбіжці усякі копитали? Спитай хто мене, що воно оце таке. Сказав би: цурочка, палочка, покидьків брат… І до цього є навука!

Демко

А звісно, що є. Це ще мене покійний батько вчили. (Показує пальцем.) Оце у мене рублі, оце полтиники, оце гривеники, а оце копійки. В старовину усяка позика була на карбіжку, а не то, як тепер: розписки та векселі… Перш було, позичив гроші, зараз і закарбував, а посереду карбіжки вирізав хрестика, поцілували обоє хреста і потім ту карбіжку за образи…

Конаш

Гм, шутки сказать!

Демко

Як прийде строк, тоді той, хто дав гроші, бере з-за образа карбіжку та й іде правити. «Віддавай, – каже, – зараз, а то зламаю хреста!» І той віддає.

Конаш

Віддає? Скажи, пожалуста!

Демко

А як не спромога віддати, то вже припада навколішки та блага, щоб поборгав.

Конаш

Да-да! Вон как воно було в старовину. (Бере цебер і огляда.) А не протікатиме?

Демко

Що то, вам уперве доводиться користуватись моїм ремеством, чи як? Хто мені коли прикинув мою роботу? Давайте лиш гроші.

Конаш

Та нате вже. Чудной чалаєк! Ось сімдесят вісім копійок, більш нема при собі, хоч самі загляньте у партманет.

Демко

(лічить гроші на долоні).

Я не знаю, як ходити біля того партманету, то не хочу й заглядати. (Хова гроші у гаманець.) А скільки коштує ота вигадка?

Конаш

Руб тридцять. Ловка штука! На три поділа і на три замки.

Демко

Добре, що вам спала батьківщина, то й можна парминети купувать. Отець ваш навколішках повзав та складав копійку до копійки, а ви вже одежу городську, часи і всякі витребеньки!

Конаш

Ето не разореніє, а культурноє соблюденіє свого званія. (Бере цебер.) Прощавайте!

(Пішов.)

Демко

Ходіть здорові!

(Почина стругать.)

Варка

(з дверей).

Віддав гроші?

Демко

Не всі.

Варка

Тепер і дожидайся аж до маненького Юрія; доки рак свисне, аж тоді тобі Конаш віддасть останні.

Демко

Ну, тадже ж не я у нього в руках, а скоріш він у мене: на все село і на всю округу один тільки бондар – я!

Варка

Дай же мені грошей, збігаю до шиньку, візьму солі, олії…

Демко

Та я й сам збігаю, там і робота є.

Варка

То збігаємо вдвох. Добре Конашам батьківщиною користуватися.

Демко

Іншому талан, іншому два, а іншому і дуля, та ще й аж під самісінький ніс! Один змалку працює, у праці і помира, і дітям в нащадок зоставля одну тільки гірку працю…

Ява 5

Ті ж і Марина

Марина

(з відром у руці).

Добридень, з вівторком!

Демко і Варка

Спасибі, розумнице!

Марина

Дядечку, голубчику, полагодьте мені відерце. Якось не хотячи ударила боком об цямрину, та дві клепки так і ввігнулися всередину. Тепер біда як тече.

Демко

(взяв відро і розгляди).

Об цямрину, кажеш? Скажи краще, об кілок ударила.

Марина

Та хіба не однаково?

Варка

Кінчай, старий, хутчіш роботу, обідати сядемо.

(Пішла в хату.)

Демко

Мабуть, на когось розгнівалася та й шелеснула відром об кілок або об камінь? Сьогодня як-небудь справлю, а завтра раненько принесеш, то я перетягну обручі.

(Почина лагодить відро.)

Марина

А Вустя в хаті?

Демко

В хаті. А ще кого тобі треба?

Марина

Більш нікого!

Демко

А Зінька в хаті нема!

(Усміхається.)

Марина

Еге! Тринди-ринди!..

Демко

Зінько на току молотить просо.

Марина

А може, я його вже й бачила?

Демко

Хіба?

Марина

Ну й чого б я глузувала? А ви ніби б то і не були молодими?

Демко

Та був же.

Марина

То-то ж бо й є.

(Хутко побігла в хату.)

Демко

Гарне дівча, чепурне і моторненьке. Зінькові якраз під пару, та ще одно другому і до мислі. Коли б спромога, зараз би оце після Дмитра і за рушниками посилать. (Зітхнув.) Коли ж ні з чого потягнутись. Шкоди буде, як Марина подає рушники за іншого, а не за Зінька.

Ява 6

Демко і Зінько.

Зінько

(з ціпилном і бичем в руках).

Кумедія! І півкопи проса не збив, а вже бичеві голову скрутив. Де б, тату, взять сириці, одрізать ремінчика?

Демко

Там, у коморі, на бантині.

Зінько пішов в комору.

Це вже углядів, що Марина прийшла, то й бича не пошкодував одбити, тільки б ускочити у подвір’я та хоч переморгнутись з нею. Любляться собі, та ще й неабияк!

Зінько

(виходить з комори).

Треба піти в хату та взяти свого складного ножа.

Демко

Він же у тебе в кишені.

Зінько

Ба ні, в хаті…

Демко

На мого.

(Дає.)

Зінько

Чи гострий же?

Демко

Ондечки брус, поточи.

Зінько

(бере ножа).

Цей ніж такий, тільки слава, що ніж.

(Точить.)

Демко

Я піду твого винесу. Де він там лежить?

Зінько

Та там…

Демко

На якім місцеві?

Зінько

Та все одно ви не знайдете.

Демко пішов в хату.

Де ж Марина? Це її відро. (Роздивляється.) Авжеж, що її. Бігла зараз повз тік й каже на бігу: «Треба нам хутчій побачитись: лихо мене спобігло!»

Ява 7

Зінько і Марина.

Марина

(хутко).

Приходь зараз у верби, треба перебалакати.

Зінько

Про віщо?

Марина

Силують мене батько заміж за Лавріна, за дякового сина.

Зінько

Силують? А ти коза чи телиця, котру взяв за роги та й повів, куди схотів?

Марина

Еге, добре тобі казати.

Зінько

Так цебто мені має бути легко від цієї звістки? Тобі, може, однаково, чи за мене, чи за другого?

Марина

Та ні-бо, не те… Коли б однаково, не прибігла б до тебе на пораду… Сказано, силують!..

Зінько

А в тебе у грудях дерев’яне серце чи кам’яне?

Марина

Як сказали про Лавріна, то так мене, мов у пропасниці, затрясло, і досі тремтю…

Зінько

Не знаю, як там тобі, а про себе скажу ось що. Тільки подаєш рушники за другого, тікай з села!.. Кого я кохав, опріч тебе? Всі ребра тобі поламаю!.. Душу мою ти цілком забрала!.. Не попадайся ж, усі патли обірву!.. Та мені легче в криницю сторч головою!..

Марина

Бог з тобою!

(Жахається.)

Зінько

Не вспію розплющити очей, про батька-матір, може, про Бога не згадаю, одну тебе пам’ятаю! Уб’ю!..

Марина

Та нехай мене хоч печуть, хоч ріжуть!

Зінько

Нечуственна ти, ідолка!.. Хрест мене побий, уб’ю!..

Марина

Соколеньку мій, орленьку!.. Ні за кого, опріч тебе. Вийди увечері до криниці. Вийдеш?

Зінько

Ще б не вийшов.

Марина

Гніваєшся?

Зінько

Ні, шуткую! Бач, з шуток аж піт покотився.

(Витирає рукавом лице.)

Марина

(бере відро).

Приходь же.

Зінько

Іди вже.

Марина

Хоч глянь же ласкаво на мене.

Зінько

Про це буде увечері.

Марина пішла.

Ах ти ж!.. Бач, їй неначе шуточки!.. Коли б не кохав, роздер би кляту дзигу – надвоє роздер би, на десятеро, на шматки!.. Тьху ти, аж у грудях мре… Бач, порадитись прийшла!.. Давно вже кортить мені віддубасить тебе, та рука не здіймається… Ну!..

Ява 8

Демко і Зінько.

Демко

Полагодив?

Зінько

Кого?

Демко

Ціпа.

Зінько

Я й забув. Зараз полагоджу.

(Бере ціпилно і бич.)

Демко

Де ж це Маринине відро? І Марини нема, де вона?

Зінько

А чорт її зна!

Демко

Це ж за віщо?

Зінько

(іде на тік).

Та ну її к бісовому батькові.

Демко

З якого ж це часу?

Зінько

Хоч би повік її не бачити.

(Пішов.)

Демко

Еге; як бачу, то пора вже Зінька оженити, пора. Коли почав лютувать, то це вже прикмета, що серце в ньому загорілося і вже палахтітиме, доки його не загасиш… Знаю, знаю по собі.

Ява 9

Демко і Вареник.

Вареник

Розбезсовісной ти животной! Та ще й ось що я тобі, Демку, скажу: як говорить начистоту, так тебе й падлєцом мало назвать! Я з тобою по-людськи, даже по-благородньому, а ти… Та другий, котрий себе соблюда, так отак харкнув би та й плюнув тобі у самісіньку пику…

(Плює набік.)

Демко

Я ж вам сказав, що зараз після обід прийду.

Вареник

Я вже давно пообідав.

Демко

А я ще й не думав.

Вареник

Що за народ такий вилуплюється! Совісті, що називається, аніже ані на макове зерно. І куди тільки та совість поділася? Як я, то кожному погоджаю, кожному потрапляю, щоб якнайкраще!.. Ну, скажи, коли я тобі не зробив приятності, коли?

Демко

Та що й казать?

Вареник

І перед Різдвом, і перед Великоднем, і коли завгодно, завжди даю набір. Бери та знай мою добрість – о! Закон, щоб набір чи під заклад, ані Боже мій! А в мене закон у моїй совісті… Монополька ще сонце не зайшло, а вже замкнена, а у мене хоч опівночі прийди, рад стараться!..

Демко

Що й казать.

Вареник

О, бачиш? Скажи, коли я не дав тобі набір, коли?

Демко

А коли я вам не відробив?

Вареник

Тут не в тім рощот, а що совість у мене!.. Ех, розбезсовісний жівотной! Тепер мені треба буряки і капусту класти, а кадки течуть.

Демко

Та ось я зараз ложку-другу борщу з’їм та й прийду.

Вареник

Як кому нужда, то всі до Овсія Харитоновича: такий-такий, немазаний, дай набір, дай під заклад, поборгуй!.. А як Овсію Харитоновичу що треба, так тоді іди, Овсію Харитоновичу, та покланяйся. І куди тільки совість людська поділася – навдивовижу! Прийдеш?

Демко

Тадже ж сказав.

Вареник

Скоріше ж! (Спокійно.) Там ще дві клепки треба буде перемінить у діжці, що з водою… Я вже тобі дам восьмуху.

Демко

(усміхається).

Та гаразд.

Вареник

Бач, усміхаєшся та облизуєшся? Хто б вас пожалів, якби не я, хто б зарятував при нужді! Піди до монопольщика – чи зарятує? Коли-небудь у серцях візьму та й занехаю вас, перейду у друге село, де у людей совість є, плакатимете за мною. Я вам, як отець рідний, он як догоджаю. Що, у мене хіба горілка не купована, чи я її сам роблю?.. Прощавай, треба ще до колісника забігти, і той теж вже четвертий день колесо лагодить… А як вам припаде нужда, так зараз до Овсія Харитоновича: «Овсій Харитонович! батьку рідний, благодітель, всип хоч півбутилочки…» Ех, розбезсовісной животной! Приходь же!

(Пішов.)

Демко

О, ти щедрий! Тільки що через твою щедрість не то що зайвої мірки хліба, а й кожушини на нашій спині скоро не зостанеться… Ні, годі вже! Коли б Господь допоміг діждати великого посту, покину пити, хай їй абищо. Як така нечисть та щодня має паскудити тебе своїм гидким язиком!..

Варка

(з хати).

Чого той песиголовець знов тут дер свою горлянку?

Демко

Міцне горло, через те й дере.

Варка

Ти ж казав, що вже нічого не винен йому, що відробив.

Демко

Та відробив же, а це помінився за вигоду обтягнути дві бочки.

Варка

Неначе за гроші; там процент, а тут вигода?

Демко

Тадже ж.

Варка

Он яке завелося здирство.

Демко

(нюха з ріжка).

Як тільки діжду пилипівки [4], покину пить і зарік дам, щоб ніколи й до губів її не доторкнути.

Варка

Зарікався вже ти не раз.

Демко

Та невидержка ж! Оказія яка чи случай, ну й… Попробуй не випить на весіллі або у бесіді, зараз скажуть: загордував!.. А випив одну, то вже від другої і неловко відмовитись!.. А там вже й піде.

Варка

Воно таки правда, що інший, Господи, як улесливо припрошує, так що й незчуєшся, як вип’єш! А все ж краще б не пить.

Демко

Кінь на чотирьох ногах та й той спотикається. Бува ж і так, що чоловік скільки годів пантеличиться, а потім і схаменеться. А може, мені наврочено або починено? Я таки помічав за собою не раз: іноді зовсім наважуся не пить, отже, немов чую, як щось невидиме прямо насильно тягне тебе до Овсія… Ну, й підеш…

Варка

Розказують, що десь тут, на хуторях, проявилася така знахарка, що вишіптує від перепою.

Демко

Коли б вона сюди придибала, вже б і я пристав на те, щоб пошептала… У нас їй гарний був би заробіток: п’яниць і на пальцях не перелічиш. Як тільки згадаю, скільки день моїх марно пройшло, що одних понеділків прогуляно, то аж страшно тобі стане!

Варка

А лайка, а сварка, а гармидер?

Демко

І біда! Хай їй враг, залишу! От дивись, Варко. Пив я, пив? А тепер годі, як відрубав! Шабаш!..

Ява 10

Ті ж і Панас.

Панас

(біжить з току).

Тату, тату!

Демко

А що там?

Панас

До нас у тік Конашеві бики вперлися; чисто стіжок жита розвернули.

Варка

Чи не капосні!

Демко

Побіжи ж та вижени. А де ж Зінько?

Панас

Пішов чогось у верби. Може, загнать биків у обору?

Демко

Віджени до Конаша та скажи, щоб не пускали удруге, бо штрап заплатять. Біжи ж швидш!

Панас побіг.

Чого б то Зінько пішов у верби?

Варка

Там Марина коноплі витяга з води. Оце ж свіжо прибігала.

Демко

Так що?

Варка

Хіба не помітив, яка збентежена? Я чула, як вона шепнула Вусті, що має хтось її сватати!..

Демко

Так?.. Он воно що! Шкода!..

Варка

Шкода, як Марина не буде нам за невістку.

Демко

Ще й як шкода!

Варка

Чи не позичив би Конаш карбованців з тридцяток, щоб весілля справить? По наших достатках можна б і тридцятком обійтись.

Демко

У Конаша посереду зими льоду не випросиш, а візьми у Вареника, то надінеш собі ярмо довіку.

Ява 11

Ті ж, староста і волосний писар.

Староста

Здрастуйте, з вівторком!

Варка і Демко

Спасибі, будьте й ви здорові!

Староста

(до писаря).

Здіймайте з них допроси, по всій правилі. А ви на всякий опит кажіть настоящу правду.

Волосний писар

(до Демка).

Як вашого отця звали?

Демко

Василем.

Волосний писар

Так. А діда вашого, батькового батька?

Демко

Семеном.

Волосний писар

Так.

Демко

Ви це чинш прийшли править? Поборгуйте, будь ласка, от зберу по людях…

Волосний писар

Не перебивайте. Був у вашого отця син ще, і як його звали?

Демко

Авжеж, був. А, це за подушне знов прийшла бамага? Годів з п’ятнадцять теж присікалися були до мене за подушне, так я справив їх на братове жительство.

Волосний писар

Ви слухайте і не прикословте. Отвічайте, де ваш брат?

Демко

Як покійні батько померли, царство їм небесне, вічний покій, мені тоді було годів з десяток, не більш; а старшому братові, либонь, чотирнадцять.

Волосний писар

Як старшого вашого брата звали?

Демко

Андрієм.

Волосний писар

А де ж він числиться налицьо?

Демко

У Києві. Як зосталися ми сиротами, без отця-неньки, так старшого брата взяв за малчика у лавку якийсь купець, сказать би, приятель батьків, чи що, та й повіз його з собою у Київ, а я зостався у хуторі, там-таки, де батько наш жили на чинші. Там вже я і зріс, там і вилюднів. Сказать так, чужі люде довели до розуму, чужі й оженили…

Волосний писар

А не писав ваш брат Андрей письма коли до вас?

Демко

О, як-то не писали? Писали, аж три письма писали. Всі письма у мене і зараз за образами лежать. Покійна Христя Чавунова колись-то ходила на прощу у Київ, то одвідувала брата, і вони прислали нам хрестики від великомучениці… Третє письмо, либонь, позаторік прийшло.

Варка

Позаторік же, якраз на полупетра.

Волосний писар

І ви одписували до брата?

Демко

Та я неграмотний, а тут у нас був салдатик, так я йому казав одписать, ще на першого листа. Ось піди, Варко, принеси ті листи сюди.

Варка пішла в хату.

Волосний писар

Коли ж ви одписували?

Демко

Та щоб по правді вам сказать, то, мабуть, годів з двадцяток. Скільки разів думка шибала написать, щоб брат Андрій Васильович прислали грошей, що я, стало бить, при великій сем’ї і при нужді…

Варка виносе листи і дає писареві.

Раз якось Конаш згодився написать і так ловко почав листа: «Братіку мій родний, братіку єдиноутробний! Возьму перо в руки, край столу сяду і спишу я нужду горьку і свою печаль-досаду. Лети листок от схода на осток…» Та й досі не дописав, все якось часу не було.

Волосний писар

Так брата вашого єдиноутробного звали Андреєм Васильєвичем Пшонкою?

Демко

Андрієм Васильєвичем Пшінкою.

Староста

(до писаря).

Як на вашу думку, ці письма настоящі чи хвальш?

Волосний писар

По давності і мухоіспачканості надо заключить, що настоящі. (Кашля.) Тепер прочитаєм бумагу.

Староста

Хрестіться, Демку, хрестіться і ви, Варко.

Демко

Та перехреститься не штука. Чого ж би то?

Волосний писар

Брат ваш єдиноутробний, Андрей Васильєвич Пшонка, волію Божією помер…

Демко і Варка

Царство небесне, вічний покій!

Демко

Братіку ріднесенький! (Хлипа.) От скільки разів збирався на прощу, оце ще недавно міркував: піду цього року у Київ, аж ось коли провідаю братіка.

Волосний писар

Горя без радості не бува.

Староста

Щоб нікоторої втіхи – не полагається, так воно від Господа милосердного!

Волосний писар

Слухайте ж, що я вам прочитаю (читає): «Объявить мещанину Дементию Васильевичу Пшонке, что после смерти брата его, Андрея Васильевича Пшонки, умершаго в г. Киеве, в доме купца…» Отут не розберу хвамилії: чи Калинина, чи Малинина! Здається, Бадилина?

Староста загляда в лист.

Староста

Язик до Кийова доводить. Аби б тільки туди, а там у людей допитаються. Спитають, де тут такий-то помер.

Волосний писар

(чита).

«В доме купца Давилина осталось духовное завещание, которым он завещал ему, Дементию, наличными деньгами шесть тысяч рублей серебром, находящиеся на хранении в государственном банке, домашнєє имущество и одежду на сумму пятьсот рублей. Духовное завещание и опись на завещанное имущество находятся при деле у мирового судьи Подольского участка».

Староста

Бачите?

Волосний писар

Подпишіть, що вам об’явлено.

Демко

(здивовано).

Це ви не шуткуєте? У мене в голові все перевернулося, у вухах дзвенить… Нічого не зрозумію! Варко, ти розібрала?

Варка

Що ж тут розбирати? Бундючилися супроти нас люде, і тепер і ми підіймемо догори носа.

Писар

Верная ваша правда.

Старшина

І щоб ви знали, як я вас тепер почитую, то вже ви не Демко… Давайте сюди руку. (Бере руку Демка.) Дементя Василович та ще й господин. Понімаєте, о!

Писар

Общеє уваженіє и почтеніє!..

Демко

Кажете, шість тисячів копиталу і одежі на п’ятсот карбованців? Варко, посилай Вустю за півквартою! Милості просимо у господу.

Варка пішла в хату.

Ява 12

Ті ж і Вареник.

Вареник

Ну, і не розбезсовісной ти животной? Неначе у нього миліон триста тисяч. А, господа началники! (Чоломкається.) Супостате ти, Демку!

Демко

Ну-ну, тепер вже Демка нема, а Дементя Васильович.

Вареник

Що таке?

Демко

А таке, що я тепер тобі не робітник та й нікому не бондар! (Скида з себе хвартуха, ремінець з голови.) Хай хто інший бондарює, а я попаную!

(Жбурля хвартуха і ремінець.)

Вареник

Вже насмоктався? Хто ж це тебе намочив?

Демко

(до писаря).

Прочитайте, пожалуста, отому дурневі рішеніє!

(Іде в хату.)

Писар

Получив агромадноє наслідство!..

Вареник

Та-ак? Так треба проздравить, до речі і в куми попросить…

(Хутко йде в хату.)

Завіса.


Примітки

2. Чинш – натуральний або грошовий податок, який селяни платили поміщикові за користування землею.

3. «Было дело под Полтавой…» – слова з пісні І. Є. Молчанова (1809 – 1881), написаної у 1850-х роках (вперше надруковано у кн.: Знаменитый русский и цыганский песенник. – Спб., 1859. – С. 66).

4. Пилипівка – передріздвяний піст.

Подається за виданням: Марко Кропивницький Драматичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 238 – 252.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 135

Модифіковано : 22.07.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.