Дія 1

Марко Кропивницький

Нова хата, стіл, піл, жердка, мисник, полиця, лави, кочерги і т. п.

1 | 2 | 3 | 4 | 5

Ява 1

Степанида і Мелашка.

Степанида

(причеплює над божницею рушники, Мелашка їй допомага).

Отакечки найкраще буде, як рушника розгорнути надвоє, а посередині будуть образи…

Мелашка

Еге ж. Посередині вони поставлять благословенне, а перед образами почеплять лямпадочку та голубів… Коли б ще й квіток почепити, тоді вже й, Господи, як хороше було б!..

Степанида

Нехай люде бачать як дивуються, як свекруха пеклується задля невістки опорядити нову хатину.

Мелашка

Такої другої свекрухи, як ви, увесь світ сходи – не знайдеш.

Ява 2

Іван

(вносить дошку).

Ось ще вам одна дошка.

Степанида

Давай її сюда, на піл. (Кладе дошку на піл, застеля піл літником і склад а подушки.) Невже втомився, що так важко дихаєш?

Іван

Думаєте, не втомився?..

Степанида

Тепер вже неначе і все готово?

Мелашка

Причепурена хата та опоряжена, неначе хороми!..

Іван

Дайте ж мені, мамо, за труди чарку горілки.

Степанида

Все тобі горілки, чи не годі б вже на сьогодня? І так вже зо три вихилив. Вип’єш лишнє, і знов вхопе тебе за серце.

Іван

Тадже ж у нас сьогодня весілля?..

Степанида

Та що з того?.. Забув хіба, що вчора хвершал казав, що тобі овсім не слід пити?

Іван

Та що він тяме, ваш хвершал?

Степанида

О, ти розумніший від нього.

Іван

А ви маєте мене за дурного?..

Степанида

Казав хвершал, що від горілки тебе ще гірш скоцюбить!..

Іван

Скоріш йому язика скоцюбить!..

Мелашка

На мою думку, теж так випада, що хвершал бовка дурницю.

Степанида

А хто його зна?.. Налийте вже йому, сусідко. (До Івана.) Отож, щоб сьогодня була остання, чуєш?

Іван

Чую, не глухий!..

Мелашка

(взяла пляшку і чарку).

І я з тобою, Іване, почастуюсь. Ти бідний калічка, а я сердешна удова, то нам з тобою тільки і втіхи, що в горілці, чи так?

Іван

Може, і так…

Мелашка

(приспівує).

Та нікому гірше нема,

Як тій удові,

Що у хатині тільки сама

Та стіни німі…

(Випила і підносе Іванові.)

Але хоч я і удова та не геть-то журюся,

Іван

(випив).

А тепер піду на весілля, ще й там мене почастують.

(Хутко пошкунделяв.)

Степанида

Ач, який… Не годилося б йому пити.

Мелашка

Отже, я по щирості так міркую, що вашому Іванові нічого більш у світі не зосталось, як горілку пити… Вона втішниця найсправжніша!..

Степанида

Ніякої роботи і ніякого пуття з нього…

Мелашка

Так вже, виходить, Бог йому призначив.

Степанида

А певно, що так… Попомучилась я з ним: як ще малим був, як упав з печі та скалічів… Вірите, не раз навколішки припадала та сльозами милосердного благала, щоб його прибрав; вимучив він мене до пропадющого… Воно, може, і гріх було об тім благати. Ох, Господи многомилостивий!..

Мелашка

А, мабуть, таки гріх…

Степанида

Живемо, мовляв, навпомацки, не тямлючи, де гріх, а де спасеніє… Попомучилась я з Іваном, і, Господи, попомучилась!.. Тут приспічує тобі робота, а ти з ним воловозся… Аж зненавиділа його!.. Отож як хирів, як мучився, а не захирів, зріс на клопіт нам. Куди його призведеш, до якої роботи?.. Ні косою потягти, ні за плугом… Одне слово, дармоїд…

Мелашка

А ви не ремствуйте. Може, Господь на його каліцьку долю пошле вам такого щастя, якого й не сподіваєтесь.

Степанида

А може. Звісно, Бог що схоче, те й зможе… Ох-хо-хо! (Заметушилась знову по хаті.) Чи буде ж коли-небудь невістка так панькатись зо мною, як я їй догожаю?

Мелашка

Годите, мовляв, як болячці!.. Не знаю і не хочу пророкувати… Звісно, як Прохор ваш не зопалу одружився з Катрею, а по мислі, то промеж них мусить бути і лад, і згода; а де лад – там і пошаноба і свекрусі, і свекрові, і всьому родові… Прохор вже царську службу відбув…

Степанида

Ще не цілком відбув, він запасний…

Мелашка

Але воно так припада, неначе вже й збувся того клопоту… А там, де беруться без кохання, як тепера воно часто трапляється, то з такого шлюбу шкода сподіватись супокою; лихо та гармидер там завжди кубляться. (Зітхає.) І не доведи, Господи!.. А я вип’ю… Будьмо…

(Випива.)

Степанида

Правда, сусідонько, що з такого спарування не жди милування…

Мелашка

Хоч би й про себе скажу. Віддалась я без огляду, похапком, ніби здуріла на той мент… Звісно, молода була – дурна… Хвалити Господа, що здихалась; а дев’ять годочків промучилась… Нехай мене тепер хоч озолотять – вдруге не піду заміж, нізащо не піду!.. Нехай йому хрін з паприкою, от що!..

(Регоче.)

Степанида

Тадже, либонь, на тім тижневі… Стривайте, хто ж оце мені казав? Отже й не пригадаю!.. Чутка була така, що ви заручились з Самійлом Кривоп’ятенком…

Мелашка

Мало-мало знов не здуріла, та, дякувати Господеві, заздалегідь похопилася зректись…

Степанида

А люде казали, що Самійло від вас відкинувся.

Мелашка

Брешуть, брешуть, сімсот і дев’ять разів брешуть. Я від нього відреклась!.. Ой і люде у нас які брехливі!.. Ай-ай-ай! Я відкинулась, я сама!..

Степанида

Як ми з своїм старим побралися по власній волі та, благодареніє Господові, прожили вік у злагоді, то нехай і діти наші так… Оті полумисочки, сусідонько, не ставляйте на припічку, а краще у мисник; а макітру можна постановити геть туди, аж на черінь… Ох, сяду та відпочину. (Сіда.) Сідайте і ви та відпочиньте.

Мелашка

Я не втомилась ще; як треба кому у чім запомогти, то я на ту добу роблюсь невтомною.

Степанида

Та це правда, що ви роботящі.

Мелашка

А мій покійничок на те не вважав, все було за моїми руками, а він ніби того й не добачав.

Степанида

Скільки знаходилось порадників, щоб Прохор сватав другу дівку, а не Катрю. Але ми сказали, що то цілком у синовій волі, що нехай бере ту, на котру впаде його думка…

Мелашка

Так-так… Воно так і повинно бути, так воно найкраще.

Степанида

Деякі люде глузували, мало не дурних з нас строїли… Може, почастуєтесь ще?

Мелашка

Я з дорогою душею. Гляньте на хатину, як квіточка… У великий кошт вона вам обійшлась?

Степанида

Хоч і не питайте! Потратились багато… Але ж задля кого втрачаємось, як не задля дітей?.. Задля них тільки й живемо. Небагато їх у нас. Юхим вже в отділі, дочка теж… Прохор та Іван, ото і всіх… Викушайте ж чарочку.

Мелашка

(наливає).

Дай же, Господи, нашим молодятам і щастячка, і здоров’ячка, і віку довгого та розуму доброго.

(Випила і частує Степаниду.)

Степанида

(взяла чарку).

Не бажаю я їм ні багатства, ні розкошів. Я ніколи на те зроду-віку не заздрилась, бо все багатство і всі розкоші – в згоді та в супокої…

(Одпила.)

Мелашка

Ото стільки випили?

Степанида

Я й зроду по повній не пила.

Мелашка

Та ви ж так і чарочку зноровите. (Регоче.) А я така, що в чарці і краплини не лишу… Вже ж і весілля справили ви на славу: і питва, і їства вволю, ще й троїста музика!.. Похрипли від співів і ноги повідкидали від танців дружки, свашки та приданки… Інші чоловіки так задоволнились питвом, що день по троє чмелів слухали…

Степанида

Тридцять цілкових як одну копійку тільки на горілку потрачено… І знов столове двадцять. А скільки пішло на дарунки, на митрики та за вінчання!.. Що ж, кажу, задля своїх діток втрачаємось, ні задля кого більш, як задля них, увесь бік дбали задля них…

Мелашка

Так-так. Бачила багато я весіль на своїм віку: може, їх аж сімсот і дев’ять бачила, ну, такого не видала… Може, ще ви почастуєте?

Степанида

Давайте.

(Взяла пляшку і чарку.)

Мелашка

А я, сусідонько, признатись по правді, Боже, як боялася, щоб, бува, чого не скоїлось на весіллі…

Степанида

Чого ж такого?

Мелашка

Як Прохор гуляв з Катрею більш півроку… Хіба не знаєте, як іноді трапляється?.. Та й люде не поскупились на пащекування та всякі прикладки…

Степанида

Знаю… Чула, що й ви, сусідонько, доточували свого язичка.

Мелашка

Хто, я?.. Га? Хіба знічев’я?.. Знаєте, як наслухаєшся, чого іноді каторжні брехливі люде не наплещуть, то й не остережешся, як і сама бовкнеш якесь словце… Не хочу таїтись, може, і я винна… Язик мій – ворог мій! Хоч візьми та й утни його!..

Степанида

Доставалось вам за нього від покійника?..

Мелашка

І-і, доставалось!.. Бив-бив, бузувір. Господи, як бив!.. Раз з горища жбурнув об долівку та мало не перебив мене надвоє… Більш місяця вилежала після тії бійки… Як гоїлась та очунювала, то, вірите, все нишком шепотіла, дивлячись на матір Божу пресвяту, та благала, щоб укоротила мені язика, щоб змогла я удержувать його за зубами…

Степанида

(палива чарку і підносе).

Певно, не вчула мати Божа вашого благання. Викушайте.

Мелашка

(випила).

І з чого воно ото коїться таке? Ніби тягне тебе за язика, ну, притьмом тягне, щоб почесать його… А вже як розпустиш, то й не встережешся, як і намелеш, і навієш… Дай же, Господи, нам діждати ще й Іванового весілля. (Хоче випить.) О, чи я вже випила? Коли ж це?

Степанида

То я ще вам наллю.

(Налива.)

Мелашка

А я не відречусь, хильну.

(П’є.)

Степанида

А яка ж дівка за Івана піде, хіба божевільна яка? Кому потрібен дармоїд?..

Мелашка

А може, й знайдеться? А ви й не викушали?

Степанида

Я вже вдоволнилась, більш не питиму.

Мелашка

І не пийте. Коли не кортить, краще не пийте. А мене чарочка завжди підбадьорює.

Степанида

Я ніколи не була прихильна до чарки, одну-другу подужаю, а третю – то вже через силу.

Мелашка

Іншому вона таки й вадить.

Ява 3

Христя

(входить з хлібом під плечем).

Вітаю вас, свашечко, в новій синовій хаті.

Степанида

А вас вітаю в зятевій.

Цілуються.

Христя

Ідуть вже наші новосельці, князь і княгиня, оце їм святий хліб. (Кладе хліб на стіл і огляда хату.) Гарна та світла хатина, хоча й не простора, дай, Боже, щоб нашим молодятам світло та весело жилось в ній!..

Степанида

Дай, Господи, мати Божа!..

Мелашка

І житимуть, вірте, як в раю житимуть, бо побралися по любові. То вже як не по согласії, то бодай його побила лиха година і сімсот і дев’ять пропасниць!..

Христя

Вирядила я моє ясне сонечко з своєї хати навіки, нехай вже осяює чоловікову оселю…

Мелашка

І буде осяювати, то вже як…

Христя

А їй б, Мелашко, не сікалась у розмову, коли не твоя річ попереду… (До Степаниди.) Шануй, свахо, мою донечку.

Степанида

І таки шануватиму, ще й як шануватиму.

Христя

Пожалієш її, вона й тебе під старість пожаліє; вітай її щирою душею та теплим серцем.

Цілуються.

Мелашка

Хоч моя річ і позаду, але мушу сказати… (Хлипає.) Як легко та хороше робиться на душі, коли бачиш меж людьми прихильне вітаннє, коли почуєш одверте щире слово… І хочеться жити та милосердного хвалити!.. (Налива чарку і підносе Христі.) Викушайте.

Христя

Ні, я не питиму, вдоволнилась вже досхочу. Та й не ти тут старша, щоб частувать…

Мелашка

То я викушаю за ваше здоровлячко. (П’є.) Чи чуєте, ідуть, ідуть!

Чутно музику.

Мерщій, мерщій, матірки, беріть хліб-сіль в руки та зустрічайте.

(Дає один хліб Степаниді, другий Христі.)

Ява 4

Іван несе на очеретині або на палиці покрасу (червону хустку) і ставляє біля порога, боярин несе образи і кладе на стіл, старости, Денис, Прохор, Катря, гості і музики; свашки вносять скриню і ставлять на піл; музики грають.

1-й староста

(танцює)

Тепер наша черга. Пане підстаросто, піддай вогню, бо в мене вже неначе підошви прилипають до долівки…

Юхим (2-й староста).

Отак наші!.. «Танцювали злидні три дні…»

(Підтанцьовує.)

1-й староста

(зупинився).

Отак, а не чортзна-як! Щоб так наші молоді веселились в новій хаті та своїм лагідним життям радували нас. Ну, Прохоре Денисовичу, тепер вже ми ваші гості, приймайте нас у вашій хаті.

Денис

Частуй, сину, а ти, невістко, годуй нас, чим Бог послав.

Сідають за стіл.

Прохор

(з-за пазухи вийма пляшку і чарку і частує. Степанида дає Катрі закуску, котра підносе гостям).

Милости просимо.

Катря

Закусіть, ласкаві будьте, та не огудьте.

Денис

(взяв чарку).

Пошли ж, Господи, вам здоров’я і віку довгого.

(П’є.)

Степанида

(одпиваючи).

Ох, Прохоре мій, Прохоре, моя дитино коханая!..

Іван

(п’яний, регоче).

А я хіба не кохана дитина?

Христя

(одпива).

Катрусе, моя ягідко, моє червоне яблучко!

1-й староста

(взяв чарку).

Дай, Господи, щоб ми діждали гуляти на весіллі ще й ваших дітей.

(П’є.)

2-й староста (Юхим).

Ну, брате Прохоре, хай тобі Господь допомага запобігти талану і долі…

(Випив.)

Мелашка

А мене, Прохоре, невже обминеш?

Прохор

(частує).

Пожалуйте і вам.

Іван

Частуй, Прохоре, і мене.

Прохор

Тобі не слід би вже пити.

Іван

Хто це тобі набрехав? Я, брат, на те не вважаю, наливай!

Денис

Іване, не треба більш!..

Іван

Ні, я вип’ю. Наливай.

Прохор налива.

Повну наливай!..

(Випив.)

Музика

(випива).

Годилося б, напримерича, виходить, стало бить, будем так говорить, заради такого пишного весілля по старосвітському звичаю, поводить журавля [1]… Тепер вже, напримерича, виходить, стало бить, будем так говорить, перейняли усякі модні практики та цибулизацю, а старовину занехаяли…

1-й староста

Журавля, журавля!.. Ану, старики, ставаймо в коло, а свахи, Христя та Степанида, нехай журавля подибають.

Всі

Журавля, журавля!..

Іван

(регоче.)

Може б, і я подибав журавля?..

Починають водить журавля і співають. Івана не приймають в коло.

Унадився журавель, журавель,

До бабиних конопель, конопель,

Таки-таки журавель,

Таки-таки цибатий,

Таки-таки дибатий!..

А я його ізловлю, ізловлю,

Крила-пера обскубу, обскубу,

Таки-таки і т. д.

Він не буде літати, літати,

Конопельки топтати, топтати,

Таки-таки і т. д.

Денис

Ну, хоч і годі.

Зупинились.

Пора і розходитись, бо вже скоро і сонечко спочине. Частуйте ж нас, дітки, на прощавання…

Прохор частує.

Іван

А на моїм весіллі цілий тиждень частуватимемся і журавля подибаємо… (Регочучи, співа). «Таки-таки журавель…»

Денис

Годі, Іване, верзти нісенітницю!

Іван

А на похоронах моїх заспіваєте (співа) «Со святими упокой…»

Денис

(грізно).

Кажу тобі, годі!

Іван

Чого годі? Ні, не годі! Хочете мені рота затулить? (Стає посеред хати, хитаючись.) Що на весіллі про смерть згадав?.. Я її щодня, щоночі кличу, а вона глуха, не чує мене, біля других клопочеться, а про мене їй байдуже… Мамо, правда?

Степанида

Замовчи ти!..

Іван

Мені життя обридло!.. Хто я, що я? Ні людина, ні скотина!.. Гей, де ти, кістлява маро, безноса невіро, де ти забарилася, іди мерщій, бери мене, зотни мерщій своєю неминучою косою!.. Я не хочу жить, не хочу, не хочу!.. Огидло життя, я живу через силу… Горілки мені дайте!

(Вхопив пляшку з столу і п’є нахильці.)

Всі кидаються до нього і одіймають пляшку.

Мелашка

Ти так всю вижлуктиш, зостав-бо мені!..

Іван

(штовха Мелашку).

Геть, плескухо!.. Дайте ножа, я нам зараз нароблю гав’ядини і панахиду справлю!..

Денис

Виведіть його геть!..

Іван

Мене геть?..

(Замахнувся і впав.)

Юхим і другий чоловік беруть його і виносять з хати.

Іван

(кричить).

Геть з очей!.. Всі ви мені гидкі, ненавидні!..

Винесли.

1-й староста

Не годилося б так, перешкоду зробив на весіллі…

Музика

Позвольте. Теперича, напримерича, виходить, стало бить, будем так говорить, не бува весілля без шкандалю…

Ява 5

Сільський староста

(входе).

Здрастуйте. Поздоровляємо з весіллям та будьте здорові з вівторком.

Всі

Спасибі.

Прохор

Милости просимо садовиться.

Сільський староста

Можна і сісти. Коли попрохали сісти, то, мабуть, і почастуєте?

Прохор

(частує).

Викушайте.

Сільський староста

І єто можна. (Випив.) Я привик так: одну випить, а другою закусить. (Прохор почастував ще.) І доволно. Невеселу звістку приніс я. Чули, певно, що война з Гапоном [2] ще з весни почалась?.. А тепер требують запасних. Ти, Прохоре, сам грамотний, то й прочитай.

(Дає йому бомагу.)

Прохор

(прочитав).

Так, правда… (Верта бомагу.) Що ж… Царська воля – закон… Не судилось, певно, тихе сімейне життя…

Всі немов обімліли.

Катря

Як?.. Як же це?.. Я ж загину без тебе, Прохоре!.. Ой, рятуйте люде добрі!.. Ой, матусенько моя ріднесенька, рятуй же мене, рятуй!.. Ой, пропаща ж я, пропаща!..

(Ридаючи, пада на плече Прохорові.)

Інші плачуть, інші зітхають, сільський староста поважно виходе з хати.

Завіса.

Примітки

1. Водити журавля – народний сюжетний танець, в якому танцюючі зображують журавлів. При цьому, як правило, співають пісню «Унадився журавель…».

2 война з Гапоном… – Йдеться про російсько-японську війну (27 січня 1904 р. – 23 серпня 1905 р.).

Подається за виданням: Марко Кропивницький Драматичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 483 – 491.