Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / К / Григорій Квітка-Основ’яненко / Прозові твори / Козир-дівка / 7. Ївга у суді

Козир-дівка

7. Ївга у суді

Григорій Квітка-Основ’яненко

Хоч і дуже Ївга сумовала, хоч і кріпко журилася, а таки допиталася, у якім суді судиться Левко, і хто там судящі, і де вони живуть. Один чоловічок нараяв їй іти до кожного додому.

– Та там, – каже, – і проси жодного; а то як підеш у суд, то або тебе не допустять, або не вислухають гаразд, бо не одно твоє діло.

Пішла наша Ївга ранком до одного.

Горниці хороші. Увійшла, – сидять паничі молоденькі круг стола, люльки смокчуть і у карти грають, по-панськи, бач. Хто дурень, той грошики і платить.

Ївга, нічого не знаючи, поклонилась усім і стала їх жалібно прохати:

– Пани мої милі, пани мої любезні! Кого мені з вас прохати об моєму Левкові?

Як же зирнули на неї ті паничі, як зарегочуться, як стали її на сміх піднімати та усякії прикладки прикладати, так бідна Ївга не знала, куди їй і дивитися. Далі таки справилася трохи та і каже:

– І не гріх же вам, панове, знущатися з бідної дівки, що вже, видно, пильно їй припало, що сама пішла до вас прохати об своєму ділі, а ви з неї смієтесь! Нехай же вам сей та той! Коли у вас уся сила, то дарма; не по-вашому буде, я дійду усюди. А тільки вам скажу, що вам стид і сором: ви пани, ви письменні, ви читаєте у книжках, як бідному треба помагати, а ви, замість того, не розпитавши, чого я і зачим, та стали з мене сміятися! Хіба ж на те Бог вас привів судити таких же людей, як і самі ви, і товариство вас настановило, мов добрих, а ви, усе теє позабувавши, граєте в дурні, а що бідний пропада, так вам те і дарма? Грайте ж собі, грайте! Нехай бідні по строгам страждуть, вам ніколи…

Та таки і багато дечого відрізала їм Ївга, відходячи, нехай здорові слухають. А то ж бо і неправда, скажете? Коли ти суддя, так покинь і карти, і жарти, і усякії скоки. Дав бог день, – йди до свого діла Та і розглядай пильно, щоб усе по правді зробити; а опісля вже і гуляй! Адже салдат усе покине та йде на муштру, і поти його не пустять, поки не докінча усеї муштри; так і тут… Ну, та не наше діло панів вчити: зачепи їх тільки, то і сам не рад будеш.

Будемо про Ївгу розказувати.

От на другий день пішла вона до другого судящого. Бачить – панок плохенький, невеличкий, сухенький; сіденький, ходить собі по горниці та щось дума. Ївга, бачачи, що він дивиться, як і добрий, поклонилася йому низенько і каже:

– Дозвольте, добродієчку, попрохати вас об своїй нужді!

– А об якій нужді? – спитався пан та і став її слухати, понуривши голову.

От Ївга і каже:

– У мого батька та був приньмит Левко, його батько і брат таки мій тяжко не любили і підвели його, що він, на лихо собі, потяг з батькової скрині грошей; так його узяли сюди, держать у острозі, а допросу не знімають. Так, будьте ласкаві, звеліть з нього зняти допрос, та тогді і робіть, що знаєте.

– А батько ж твій де? – спитав поважно пан.

– Та батько дома, у селі.

– Як же ми з його допрос знімемо, коли він дома?

– Та ні! Не з батька, а з Левка.

– Адже Левко батько твій?

– Та ні, Левко приньмит, а батько – таки батько.

– Адже Левкові гроші вкрадено; так зачим з його допрос знімати?

– Та ні! Левко батькові гроші чи вкрав, чи що, так сидить у острозі; я його бачила, і він мені казав, що його не допрошували.

– Ну, а тепер вже випустили тебе з острога, чи як?

– Та ні! Не я сиділа ув острозі, а Левко сидить; так допросіте його, нащо він батькові гроші брав.

– Як же се? батька обікрав та батько і ув острозі?

– Та ні, батько не ув острозі, а Левко там.

– Та то-то ж, то-то ж, я знаю. Син замість батька пішов ув острог, по своїй охоті, чи що?

– Та ні! Отсе не розберете! Не син, а приньмит.

– Та що ж ти мені десять разів розказуєш і усе не так. Батько з приньмитом тебе обікрав, чи що?

– Та ні! Ось подозвольте, я усе вам, спершу розкажу.

І почала вп’ять з кінця, і усе йому так гладко розказала, як на листу списала.

А пан судящий тільки усе головою киває та приговорює: «Так, та знаю, знаю». Далі і вдрав, спитавши:

– Ну, тепер так, тепер, як розказала, так я і знаю. Так, бач, чого ти просиш: щоб твого брата випустили, а на місце його Левка посадити. Так сього, голубочко, не можна! Хто заробив, той нехай і відвічає; я на неправду не піду.

– Та ні! – аж прикрикнула сердешна Ївга, употівши товкуючи. – Левка допросіте! Адже Левко винний.

– Вп’ять кажеш – Левко винний. Та тебе з десятьма головами не розбереш. Іди собі додому: оттаку мені голову натуркала! Розказує і усе не так. Йди, йди собі; ми і самі розберемо, що треба робити.

– От хіба лиха година з такими судящими! – скрізь сліз говорила Ївга, вертаючись до приятельки. – Але ніяк не розбере, що йому товкуєш. Лихо, та й годі!

– Піди ще до самого судді, – казала приятелька Ївзі, – у ньому, кажуть, уся сила; він щонайстарший над усіма. Та знаєш що, Ївго? Понеси йому що-небудь. Усе-таки звичайніше.

– Та чого ж я йому понесу, коли в мене нічого нема!

– Бубличків парочку в’язочок. Він в нас не спесивий: я колись п’ять пасом валу віднесла, – він, спасибі йому, не поцарамонився, узяв і діло зробив.

Треба Ївзі купити дві в’язки бубликів і піти з ними до судді. Увійшла, а він – високий та товстий, трошки пикатенький, ніс догори задрався, а очі, мов баньки, так і повитріщалися, – і вже зібрався зовсім у суд іти.

От Ївга помолилась богу, поклонилась суддеві і положила бублички на стіл, а сама стала об своїм ділі розказовати та прохати. А суддя як уздрів бублики, так мерщій за них та й став у пельку пхати. Рот великий, щоки товсті, так так бублик і втире у рот; не дуже і жує, так цілком і ковта, аж давиться, аж сльози йому течуть: бачите, поспіша у суд до діла.

Як же Ївга розказала йому усе, а він затим поглитав усі бублики, от Ївга його й пита:

– Що ж ви мені, ваше благородіє, скажете?

– А ось що я тобі скажу, – казав, плямкаючи, суддя, – а ось що ти, мені скажи… де се ти таких мудрих бубличків купила?

– Та кушайте на здоров’я, ваше благородіє! Де купила? Звісно, на місті. Що ж ви скажете об моєму ділі?

– От бублики, так так! – облизуючись та обсмоктуючись, казав суддя. – Об твоєму ділі?.. та що я люблю, що маку багато… об ділі? та й олійки таки багатенько… смачні, смачні… об твоєму ділі?.. та піджарювані… Приходь завтра, я там усе зроблю, та завтра тобі і скажу.

Та з сим словом, потрощивши бублики, потяг з хати, усе прихваляючи:

– От бублики! будь я бестія, коли такі і дома їв!

Агу, нашій Ївзі полегшало на душі, що суддя уподобав її бублики і сьогодні усе діло зробить, а завтра і випустить Левка. Та хоч би і попарили, аби б тут, щоб тільки у село не водили, щоб стида меж своїми не було; а тут його ніхто не зна, то і дарма.

Веселенько пообідала, дякуючи приятельку; пошила їй дещо, напряла трохи і побігла до острогу. Так що ж бо! «Не велено пускать!» – закричав салдат, і як розпиталася Ївга, так його не водили-таки у допрос.

От лихо, та й годі! Б’ється, сердешна, як щука об лід, і нічого не зробить! Пішла уранці до судді – кажуть, поїхав на свій хутір, празники підійшли, суда не буде.

І сумуючи, і плачучи, діждала Ївга і буднів. Приїхав і суддя з хутора; пішла до нього Ївга і понесла вже чотири в’язки бубликів, на самій олії печених і густо маком обсипаних.

Суддя тільки вздрів її, зараз за бублики, давай трощити, а їй каже:

– Виноват, зовсім забув про твоє діло! Та вже ж потерп, рішимо.

– Не забудьте ж, ваше благородіє, хоч сьогодні!

– Забуду, їй-богу, забуду! У мене такого діла, такого діла, що ніколи висякатися. Отсе мерщій поспішаю у суд. – І став збиратись, а яких бубликів не поглитав, таки став у кишеню ховати.

От Ївга, бачачи, і каже:

– Отже, берете у суд бублички, то як станете їх кушати, то і згадаєте, хто їх приніс, та і про мене згадаєте.

– Пожалуй! – каже суддя, – кушати гуляючи буду, та згадати не згадаю. Бо мені, бач, діла багато: усе треба підписовати; так я вже ні об чім і не тямлю, тільки усе підписую. А лучче усього от що: йди, душко, і ти до суду та там дожидай і маяч, а я побачу тебе та й згадаю. – Сеє кажучи, і пішов.

Пішла за ним Ївга, нічого робити! Ходить, ходить коло суда, у сінці ввійде, не видко її судді, не згадує він про неї, не посилають за Левком. «Вже досі пан суддя усі бублики покушав, то як не згадав мене, то тепер і овсі забуде». Так думала Ївга, сидячи на рундуку.

Аж ось рушили судящі з судів. Попереду іде суддя; уздрів Ївгу, зараз і згадав.

– І ні, – каже, – братця, потривайте, потривайте. Є пильне діло. Дівчино, а підійди сюди та розкажи, яке твоє діло.

От Ївга і стала з самого першу усе розказовати, а туг секретар, зовсім п’яна пика, підскочив та, нюхаючи кабаку, й сказав:

– Та оноє діло ми вже рішили.

– Коли? – спитав суддя.

– Та еще у мимошедший п’яток, і ви соїзволили підписати оного вора, мошенника, плітьми та на поселеніє.

– Бач? – сказав суддя Ївзі, – я вже підписав, так вже не можна. Коли б сьогодні, а то ще у п’ятницю; скоро тиждень…

– Се то, паночку, у той день, як я вам смачних бубликів принесла! – сказала Ївга, попрікаючи, а у самої слізоньки кап, кап, кап!.. Сердешна! що пак вона почула!

А суддя і нічогісінько, іще підтакує:

– Так, так, душко, такі у самий той день, у п’ятницю.

– Добре зробили! бог вам віддасть! Чому ж ви його не допрошували?

– А що, секретарю, зачим ми його не допрошували? – питавсь суддя.

– Оттак пак! Не допрошували! Адже ви на допросі підписалися!

– Та я то підписати підписав, та не тямлю, щоб його допрошували. І не тямлю, чи я і бачив його?

– Та ви і ніколи нічого не тямите! – оттак відрізав секретар суддеві та насунув шапку і пішов поперед судді. А суддя тож потяг додому, не дивлячися на Ївгу.

– Що ж мені на світі тепер робити! – заголосила Ївга. – Так отсе його випарють та і пошлють?

– Та ще не тужи, – сказав один панич, виходячи з суда. – Ще діло пішло у губернію, там буде з руський місяць, та пришлють сюди, та тогді вже пошлють… – і пішов собі.

Через превелику силу добрела Ївга до приятельки. Плакала, плакала, цілісінький день не пила, не їла, та і добре вичитовала судящим. Та що ж? станеться ж їм те? Таки нічогісінько!.. Так, тут. А нехай лишень ніс поткнуть оттуди! Згадаються їм і бублички, і сахарець, і родзиночки, і усе, усе. Не минеться і те, що, не знаючи діла, тільки підписовали за секретарем; ніщо не минеться!

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 52

Модифіковано : 30.06.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.