Іван Франко
Софія Малильо
Композиція
Між України світочів яскравих,
поміж творців її немеркнучої слави,
її надбань найбільших трударів,
Вітчизна згадує Франка Івана,
чия їй сяє дума полум’яна,
чий труд – за неї жертвою горів.
«Народе мій замучений, розбитий,
…людським презирством, ніби струпом, вкритий», –
кричав у серці невимовний біль,
бо Україна люба вже віками
розірвана на частки хижаками
і ждати їй рятунку нізвідкіль.
Бо нищать вороги буття її основу –
прадавні звичаї, і пісню, й мову,
на віру і на душу посягли.
Мільйони животіють кріпаками,
немає згоди між провідниками, –
їх зваблюють чужих гербів орли.
Зазнав він вбогість, голод, безробіття,
чужинської сваволі безпросвіття,
з чужинців волі запізнав тюрми.
Чи міг той «дух, що тіло рве до бою,
рве за поступ, щастя й волю»,
ширяти вільно – скутими крильми?
«Вічний революціонер» написаний у 1880 році 24-річним поетом, у час, коли він жив до того злиденно, що голодував, і два рази зазнав арешту, а підтримки й допомоги не мав ні від кого, а ще й хворів».
Але поет став з лихами до бою,
бо він палав діяльною любов’ю
до світу, до Вітчизни, до людей.
Для них збагачував себе знаннями,
для них невтомно він трудився днями
й недосипляв ночей.
«Люди, люди! Я ваш брат,
я для вас рад жити,
серця свого кров’ю рад
ваше горе змити.
А що кров не зможе змить,
спалимо вогнем то!
Лиш боротись – значить жить!
Vivere memento!»
І він боровся, скільки сил ставало,
йшов за своїм високим ідеалом,
згнітивши власні кривди і жалі,
Щоб українці в націй вільних колі
творили світлий храм своєї долі
на потом предків зрошеній землі.
А як снаги було для праці мало,
синівське серце в Матері благало:
«Земле, моя всеплодющая мати!
Сили, що в твоїй живе глибині,
краплю, щоб в бою сильніше стояти,
дай і мені!
Силу рукам дай, щоб пута ламати,
ясність думкам – в серце кривди влучать,
дай працювать, працювать, працювати,
в праці сконать!»
Отак прожив він подвигу горінням
і залишив наступним поколінням
коштовнії скарби творінь своїх.
І понесе народ в віки майбутні,
скарби ті невмирущі-незабутні,
своєї гідності окрасу й оберіг.
А Україна все ще на розпутті,
та крила її духу вже не скуті,
і ворогам служити не пора!
Час рвати успадковані тенета,
аби здійснився заповіт Поета,
незламного Борця-Каменяра!
У композиції цитовано Івана Франка та Романа Горака за книгою «Роман Горак. Задля празника», Київ, 1989 р.
19/VIII.2006