Розмова з старцем

Антін Могильницький

«Скажіть ми, отче, где ваша хатина?

Що вас під вечір сюди привело?

Где ваш пробиток, где ваша родина:

Чи сеся пустка, чи близьке село?

Скажіть, старенький, може-сте свідомі,

Хто сесі мури кріпко збудував?

Хто в тих світлицях, в тім каміннім домі,

Хто, коли, докіль мирно пробував?

Скажіть, сивенький, сли би-сте уміли,

Хто сесі мури люто розвалив?

Где ся тутешні жителі поділи,

Хто весь добуток звідси розточив?

Чи страшний Перун з злобремінной хмар

Громовим жаром хутко спопелив?

Чи горді турки, чи дикі татари,

Чи котрий ворог все те погубив?

Чи джума стяла, чи кримська неволя

Загнала газдів в тяженький ясир?

Чи Добушевих легінів сваволя,

Чи, може, дикий їх розшарпав звір?

Може, стряслися землі підвалини

І так камінний мур ся сколисав?

Скажіть, любенький, з якої причини

Все ся то стало, щоби-м ся дознав!

Бо в жодних письмах ані в жодній книзі

Споминки-м навіть о тім не знайшов.

Що-сте где чули тут в сусідній близі,

Скажіть, щоби-м з нічим не відійшов!»

«Гостеньку милий! Нім сказати зможу,

Сядьмо си побіч на м’який обліг,

Най слабі кості на спочинок зложу,

Бо-м, сюди йдучи, дуже ізнеміг!

З бесіди виджу, що-сь чесна дитина,

Чоловік наський, правий христянин,

Хоч хребет криє ляцька жупанина,

Мусиш ти бути правий руський син!

Отже ж ти скажу, що сам добре знаю,

Що-м чув, тут бувши, гожий молодець,

Бо ще в Псалтирі начеркнений маю

Скита початок, возраст і конець.

Чи видиш онде над берегом хатку,

Що бік ся в землю низько похилив?

Там я родився, мав вітця і матку,

Там я красненький, мирний вік прожив;

Діточки мав-єм і любу дружину,

Але їх господь давно вже забрав, –

Мене лишили, як в полі билину,

Щоби-м ще більше нужди тут зазнав!

Туй-туй дев’ятий десяток минає

Життя моєго уплинувших літ.

Ах! не єдна ми біда докучає,

Вже ми ся сприкрив сей нужденний світ!

Жию сам на сам з давнього дорібку,

Що-м з молодших літ собі зложив,

Доки-м мав гроші, газдівство, худібку,

І церкві божій много літ служив!

Тепер-єм виліз поволеньки з хати

І проволік ся вздовж цвітущих нив,

Зайшов у гущу хворосту взбирати,

Щоби-м на вечір трохи протопив.

Але для тебе посвячу годину

І все, як було, вірно розповім.

Слухай з увагов! А як я загину,

На вічну пам’ять скажи радий всім!»

Примітки

Добуш – Довбуш Олекса Васильович (1700 – 1745), керівник селянського руху у 30 – 40-х роках XVIII ст. на Прикарпатті та Буковині, оспіваний у піснях і легендах.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 480 – 482.