Відшукання

Антін Могильницький

Не ногов людськов, а крилом пташини

Чернець промкнувся стежками долини!

Не оглянувся, спочити не став,

Чи горб, чи потік, вітром перегнав.

Нім сонце стало близь дня половини,

Просто потока в холодній затіні

Вже на молитві брат брата застав,

Притис до серця і поцілував.

Скажіть ми, діти! сли отець і мати

Довго забавлять в далекій гостині,

А вам голодним, в самотній хатині,

Прийдеться довго, довго виглядати –

Сли ся укажуть на села кінчині,

З яким їх серцем біжите вітати?

Скажи, дружино! сли друг твій в розлуці

Зайде самотній в далеку чужину,

До тебе довго не приходять вісті,

Ти сльози рониш і тужиш в розпуці;

Вже чутка ходит. що може загинув!

Дармо шлеш часті і сердечні листи,

Потім, коли ся наймній сподіваєш,

Ніби впав з хмари, в двері закалаче.

Скажи, дружино, як ти серце скаче?

Чи го устами, чи душев вітаєш?

Скажіть! Бо так ся в радості розплили

Бідні іноки по страшнім случаю,

Так ся вітали, скоро ся узріли –

Скажіть, бо я так сказати не знаю!

Примітки

Подається за виданням: Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького. – Льв.: Накладом товариства «Просвіта», з друкарні Наукового товариства ім. Шевченка, 1913 р., с. 428 – 429.