Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Ранні твори

Крутікова Н. Є.

Вже в перших своїх творах Нечуй-Левицький сміливо поширює тематичні обрії української прози, малює оригінальні образи людей з народу. Майстерне відображення етнографічної сторони життя українського селянства поєднується з пильною увагою письменника до складних соціальних взаємин. В повісті «Дві московки» (1868) Нечуй-Левицький пише про нещасливу долю селянської жінки – «московки». Ця тема вже була з великою майстерністю розроблена в українській поезії (Шевченко) і в прозі (Квітка, Марко Вовчок).

Але письменник більш докладно й конкретно вимальовує і соціальний типаж, і обставини. Центральні постаті твору молодого письменника – Ганна і Марина – це контрастні індивідуальності, натури різного темпераменту, різного підходу до життя. Та обох їх спіткає важка доля: розлука з коханим, злидні, смерть. Ні тиха, внутрішня стійкість задумливої Ганни, ні буйний протест палкої Марини не можуть подолати тяжкого лиха – миколаївської солдатчини та селянського безземелля. Саме соціальні причини зумовлюють їх трагічну загибель.

Оригінальний тип змальовує письменник і в другому творі – «Рибалка Панас Круть» (1868). Пластично постає перед читачем постать старого рибалки-невдахи, який через панське свавілля та власну бідність змушений з юних років до старості змінювати професії. Його поетична душа може розкритися лише наодинці з чудовою природою, в сумно-ліричних розповідях про давню любов та юнацькі роки. Характерно, що критики, шукаючи паралелі до образу Панаса Крутя, звичайно звертались до тургенєвських «Записок мисливця» (образ Сучка з повісті «Льгов»). Крім виразної постаті Крутя, оповідання містить рельєфно змальовану картину місячної літньої ночі, живі сцени побуту Заросся, описи злиднів містечкової бідноти та гучного ярмарку в Довгопіллі. Письменник прагне до того, щоб навіть у межах невеликого твору якнайширше охопити українську дійсність.

Введення в літературу нових типів поєднувалося в творчості молодого письменника з напруженими пошуками нової стильової манери. Досі в українській прозі панувала форма розповіді від імені умовного оповідача, з імітацією інтонацій і засобів, властивих українському фольклору та усній мові селянства. В рамках саме такої оповіді Квітка і особливо Марко Вовчок створили чудові образи українських селян. Подальший розвиток реалізму в пореформену епоху йшов по лінії ширшого охоплення соціальних відносин, створення типових і в той же час індивідуалізованих характерів, у яких могли б знайти відображення і глибинні процеси сучасності, і паростки нового.

Розвиток фабрик і міст, пролетаризація селянства, виникнення нових форм побуту та ідеології – все це викликало потребу нових жанрів прози, здатних охопити всю складність і різноманітність суспільного буття. Час вимагав заглиблення в суть складних зв’язків людини з навколишнім середовищем, глибокого аналізу причин та наслідків нерівності й приниження демократичних шарів суспільства, а для цього потрібно було від фольклорно-оповідного жанру перейти до епічного соціального роману й повісті.

Ранні повісті Нечуя-Левицького були сміливим кроком по новому шляху. Щоправда, першість тут належить А. Свидницькому. Та відомо, що талановитий твір Свидницького «Люборацькі» (1861 – 1862) був надрукований вперше лише у 1880-і роки і, отже, тривалий час не міг впливати на український літературний процес. Тим більшою була історична роль творів Нечуя-Левицького.

Оповідання «Рибалка Панас Круть» наочно демонструє бажання автора поєднати традиційну манеру викладу – лірично-оповідну з об’єктивно-повістевою. Авторські описи Богуслава, Росі, діалоги Панаса і молодого рибалки чергуються з детальними розповідями Крутя про своє життя, витриманими цілком у стилі психології й мовних особливостей народного оповідача. Вже тут намічається перехід від ритмічної фольклоризованої прози до соціально-побутового твору з об’єктивно-епічною манерою розповіді. Це був важливий крок в українській прозі після Квітки й Марка Вовчка.

Цікавою була й наступна повість «Причепа» (1869) – перше широке полотно, створене Нечуєм-Левицьким. Тут введено цілком новий матеріал, а саме побут і взаємини попів, міщан та польської шляхти на Волині. Письменник розробляє тему денаціоналізації української напівосвіченої інтелігенції під впливом польського панства. Він обирає форму родинної повісті-хроніки, паралельно розгортаючи життя двох генерацій родин сільського попа Чепурновського і заможного міщанина Лемішки. В їх патріархальний побут просякає вплив польсько-шляхетського елемента (Хоцінський, Зося, Ясь Серединський), який стає причиною розкладу родини і загибелі молодшого покоління (сумна смерть Гані та «обломовське» животіння Якима Лемішковського).

Повість «Причепа» викликала гостру критику з боку М. Драгоманова. В одній з статей він звинувачував автора в національній обмеженості й ідеалізації волинського попівства і міщанства. Справді, в повісті подекуди виявляється тенденційне протиставлення ідеалізованого українського старосвітського міщанства польській шляхті з її чванливістю та аристократизмом. Але почуття життєвої правди не дозволяло письменникові змальовувати негативні типи з народного середовища інших національностей, і вістря його гумору та сатири спрямовано лише проти панівних верхів. Відтворення їх постатей, побуту та звичаїв зроблено з глибоким знанням дійсності.

Щодо характеристики добре знаного Нечуєм-Левицьким волинського попівства, то його представники (о. Хведор, о. Мойсей) змальовані правдиво, без ідеалізації, а подекуди в іронічно-шаржованому плані. Реалістично й виразно подані також всі деталі старосвітського міщанського побуту на Україні та родинні взаємини Лемішки. Чудові картини української природи, свіжа соковита мова теж обумовили естетичну й пізнавальну цінність твору.


Примітки

Подається за виданням: Нечуй-Левицький І. Ф. Зібрання творів у 10-и томах. – К.: Наукова думка, 1965 р., т. 1, с. 11 – 13.