1
Переклад Степана Руданського
Варіанти тексту
|
||
Глянув Ігор проти сонця,
Сонце померкало [13]
І від него ціле військо
Тьмою прикривало.
А він каже до дружини:
«Браття і дружино!
Лучче ж нам потятим бути,
Ніж в полоні гинуть!
А сядемо, милі браття,
На бистрії коні,
Подивимся, погуляєм
По синьому Доні!»
Спала князеві охота
Дону скоштувати;
І в запалі забув знам’я,
І став промовляти:
«Хочу з вами, русинами,
Військом молодецьким,
Коп’є своє приломити
В полі половецькім.
Хочу в полі половецькім
Голову зложити
Або Дону великого
Шеломом попити».
О Бояне, мій Бояне!
Старий соловію!
Пощебечи полки сії,
Бо я не умію.
Ти по дереві мисленнім
Соловійком граєш,
Ти до хмари і до неба
Думкою літаєш.
Ти споїв би враз і славу,
І тогдішнє горе,
Ти слідив би за Трояном [14]
Через гори-яри.
Скажи ж мені, як почати,
Подай мені руку!
Може, було так співати
Олегову внуку:
Не соколи через поле
Від вітру несуться,
Галичі стада до Дону
Великого б’ються.
Але, може, мій Бояне,
Велесовий внуче [15],
Може, було так почати,
Може, було б лучче:
Іржать коні за Сулою;
В Києві весілля;
Трублять труби в Новім граді [16]
Стяги край Путивля.
Ігор тілько Всеволода [17]
Милого чекає…
Аж Всеволод прибуває,
Брату промовляє:
«Ідей ти мій, брате-світе!
Ідна моя слава!
Та ж обидва ми, Ігорю,
Сини Святослава!
Сідлай, брате, свої коні,
А мої готові,
Там, у Курська, осідлані
Стоять наготові.
А мої куряни – жваві
І свідомі діти:
Вони в мене під трубами
Змаленьку вповиті,
Кінцем коп’я годовані,
Зросли у шеломі,
Путь-дорога їм відома,
Яри їм знакомі.
У них луки натягнуті,
А тули відкриті,
У них шаблі ізострені
І крівлею змиті.
Самі скачуть серед поля,
Як вовки кроваві,
Шукаючи собі честі,
А князеві слави!»
І вступив могучий Ігор
В стремено ногою.
І поїхав з своїм військом
По чистому полю.
Сонце йому путь-дорогу
Тьмою заступає,
І ніч стогне, і грізьбою
Птахів розбуджає,
І звірина серед степу
Свище, завиває
І на дереві високім
Диво викликає [18].
І шле чутку на Помор’є,
Сулу і Суроже [19],
Волгу, Корсунь [20] і до тебе,
Тмуторканський боже [21].
І половці неготові
Дороги обрали,
І до Дону великого
Степом пробігали.
І скрипіли їх теліжки
В опівнічну пору,
Як лебеді розпущені
По синьому морю…
Веде Ігор своє військо,
К Дону поспішає,
А біда його без часу
Птахів опасає.
Та й вовки в ярах подобно
Лиха виглядають,
І орли на кості клектом
Звірину скликають.
На червоні щити брешуть
Степові лисиці…
О Руськая земле, земле,
Ти вже на границі!
Довго-довго ніч смеркає,
Зоря-світ запала,
Мгла по полі розкотилась,
Поля повкривала.
Заснув щебет соловійний,
Галки починають,
А русини серед поля
Міцно спочивають.
І все поле згородили
Своїми щитами,
Шукаючи собі честі,
А князеві слави.
Примітки С. Руданського
13. Тут говориться за тую затьму сонця, що була 1 мая в день св. пророка Яреми.
14. Слово «Троян», запевне, пригадує римського цісаря Трояна і перейшло в полудневу Русь із Рима разом з його мечем і валом, которий загорнув всю Червень і часть Подолії і которий ще досі носить назву Троянового вала. Але наші прадіди думали, що слово «Троян» все їдно що цар, або цісар, і стали називати троянами не тілько всіх римських цісарів, але і своїх князів, як їх хотіли повеличати. Тут Трояном, запевне, називається Ігор.
15. Велес, або Волос, був бог череди; але чого Боян називається його внуком – сказати трудно.
16. Новгород-Сіверський, столиця Ігорева.
17. Всеволод Святославів курський і трубчевський, менший брат Ігоря.
18. Бог його знає, що то за диво, а співають же і у нас:
Перейду я поле, стану на межі,
Аж моє диво п’яне лежить.
Ой стану я гадати,
Як би теє диво назвати.
19. Думають, що то було або Азовське море, або Судак у Криму.
20. Давній Херсон Таврицький.
21. Тмуторкань був коло Азовського моря, де виспа Тамань, котора і сама колись називалась Тмуторканською (див. Патер. Жит. св. Никона). До Олега Тмуторкань був руським, а після Олега його завоювали половці.
Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 223 – 226.