2
Переклад Степана Руданського
Варіанти тексту
|
||
Рано в п’ятницю русини
Половців нагнали
І полки їх поганії
Прахом потоптали.
І розсипались стрілами
По вражому полю,
Красних дівок половецьких
Гнали у неволю.
Брали злото й паволоки [22],
Брали оксамити,
А лишкою мости собі
Почали мостити.
І мостили по болотах
Та по грузовинах
Опанчами, кожухами,
Зроччям [23] половчина.
А червоний стяг і гілку [24],
Білую хоругку
І срібнеє стружжа дали
Олегову внуку.
І Олега гніздо храбре
Подрімати сіло;
О, далеко ж воно, бідне,
В поле залетіло…
Ніби воно й не родилось
Само для обижі
Ні соколу, ні кречету,
Ні звірині хижій;
Ні соколу, ні кречету,
Ні орлову сину,
Ані тобі, чорний ворон,
Вражий половчину!
А Гзак уже сірим вовком
Вибігає з дому,
Кончак [25] йому сліди править
К великому Дону.
На другий день дуже рано
Руські поглядають,
Аж кроваві в небі зорі
Світ оповідають.
Чорна туча іде з моря
І закрити хоче
Штири сонця [26]; а по нії
Блискавка мигкоче.
Бути, бути сего ранку
Великому грому,
І дощеві йти стрілами
З великого Дону!
Тут-то коп’ям приламатись,
Коп’ям молодецьким,
Тут-то шаблям потріщати
В шеломи полвецькі
На сій річці, на Каялі [27],
З великого Дону!..
О Руськая земле, земле,
Вертайся додому!..
Ото й вітер, внук Стрибога [28],
Замахав крилами
І на руське військо з моря
Повіяв стрілами.
І движить земля, і стогне,
Ріки течуть мутно,
Порох поле покриває,
Стяги мають смутно.
Ідуть з Дону, ідуть з моря
Половецькі сили,
Зі всіх сторін Всеволода
Полки обступили.
І бісові діти криком
Поле згородили,
А червоними щитами
Руські згородили.
Закричали половчане,
Заіржали коні…
А ти, туре Всеволоде,
Стоїш на бороні!
Ти на військо половецьке
Прискаєш стрілами,
Ти гримиш об їх шеломи
Стальними мечами.
Куди скочиш, де посвітиш
Шеломом блискучим,
Там голови половецькі
Валяться на кучі.
І шеломи оварськії
Щербаті валились,
Бо у тебе, Всеволоде,
Стріли закалились…
Та якії ж йому, браття,
Дорогії рани!
Він забув життя і шани,
Чернігів коханий.
Забув звичай і обичай,
І столицю ясну,
І княгиню свою милу,
Глібовну прекрасну [29].
Примітки С. Руданського
22. Паволоки – дорогі шовкові тканини, виткані золотом.
23. Зроччя – одяг з дорогоцінних тканин з вишитими чи витканими візерунками.
24. Думають, що гілкою називалось знам’я з почепленою на него кінською волоснею (бунчук), бо і тепер часть кінської гриви називається гілкою.
25. Гзак і Кончак – половецькі хани.
26. П. Лубенський думає, що тучі – то половці, а штири сонця – штири князі Ігоревої дружини: сам Ігор, брат його Всеволод трубчевський, племінник Святослав Ольгович рильський і син Ігорів Владимир путивльський.
27. Каяла-річка вливається в Дон і тепер називається Кагальник.
28. Стрибогом наші прадіди називали вітрового діда. Слово «Стрибіг», запевне, рідня слова «стрибати».
Стриб в стремена, давай драла!
Нехай шкапа підо мною
Стрибає й басує. (Твардовський).
29. Ольга, дочка Гліба Юрієвого і сестра Владимира переяславського.
Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 226 – 229.