1
Переклад Степана Руданського
Варіанти тексту
|
||
Ярославни [76] тихий голос
Незнайомий чує,
Зозулею рано-рано
Бідная воркує:
«Зозулею полечу я, –
Каже, – по Дунаї,
Обмочу рукав бобровий
На річці Каялі.
Вийму з князя молодого
Половецькі стріли
І утру кроваві рани
На змученім тілі!»
Ярославна рано плаче
Дрібними сльозами,
У Путивлі на забралі
Воркує словами:
«Ой вітре мій, – каже, – вітре,
Буйнее вітрило!
Чого ж ти, мій господине,
Вієш через силу?
Чого мечеш, чого гониш
Тії стріли финські
На легеньких своїх крилах
На милого військо?
А чи ж мало тобі хмари
Віяти на гори
Та кораблі колисати
На синьому морі?
Чого ж ти, мій господарю,
Ти моє весілля
По ковилю степовому,
Як порох, розвіяв?»
Ярославна рано плаче
Дрібними сльозами,
У Путивлі на забралі
Воркує словами:
«Дніпре славний! пробив же ти
Каміннії гори
Через землю половецьку
На синєє море!
Милував же ти на собі
Живі та здорові
Святославові посади
В степи Кобякові;
Помилуй же мого мужа,
Дніпре-господине,
Щоб не слала сліз до него
Я на море синє!»
Ярославна рано плаче
Дрібними сльозами,
У Путивлі на забралі
Воркує словами:
«Сонце моє золотеє,
Сонце моє ясне!
Всім ти, сонце, єси тепле,
Всім ти єси красне.
Чого ж лучі ті гарячі,
Ті пекучі дуже,
Ти пустило не на хмари,
А на військо муже?
І згагою серед поля
Луки їм спрагнуло,
І тугою на безводді
Тули їм заткнуло».
Примітки С. Руданського
76. Присипа Ярославна, дочка князя Ярослава Владимировича галицького, друга жінка Ігорева.
Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 243 – 245.