2
Переклад Степана Руданського
Варіанти тексту
|
||
Аж бризнуло синє море
Саме в опівночі,
Ідуть змроки туманами,
Закривають очі.
Ігореві бог путь каже
З неволі додому,
На Руськую землю, к отню
Столу золотому.
Позгасали ще звечора
Вечірнії зорі:
Ігор спить не спить і чує,
Мислю мірить поле,
Мірить з Дону великого
До малого Донця.
Аж кінь заржав в опівночі
Аж кінь заржав опівночі,
Ще до схода сонця,
І Овлур [77] там за рікою
Свиснув на степові,
Дає князю розуміти,
Що все наготові.
Але князю, знать, не бути,
Земля загуділа,
Застукала, загримала,
Трава зашуміла.
То вже вежі половецькі
З поля підіймались,
За Ігорем,за Овлуром
У погоню гнались.
А князь Ігор горностаєм
К трістю підбігає,
Скочив гоголем на воду,
На коня впадає;
З коня скочив босим вовком,
Побіг лугом Донця
І соколом під туманом
Летить до схід сонця,
І збиває сірі гуси,
Лебеді й тетерю
На голоднеє снідання,
Обід та вечерю.
Коли ж Ігор через степи
Соколом літає,
То Влур за ним сірим вовком
Ззаду підбігає.
І обидва студеную
Росу отрясали,
Бо обидва свої коні
Бистрі підірвали.
«Ой Ігорю! – Донець каже, –
Не мал тобі слави,
Землі Руської весілля,
Кончаку неслави!»
«Ой Донче мій! – Ігор каже, –
Не мал тобі слава,
Що милував ти на хвилях
Сина Святослава;
Що стелив траву зелену
Понад берегами,
Одягав туманом теплим
Попід деревами.
Стеріг його ти гоголем
На воді при вітрі,
Чайками на бистрих струях,
Черняддю [78] в повітрі.
Чи ж не правда, – каже, – Стугна
Струю чудну має,
Бо чужі потоки зжерла,
Сама голодає.
І мутнії свої струї
Об корчі розтерла,
Молодому Ростиславу [79]
Дніпра не відперла?
Там на темнім тім березі
Мати Ростислава [80]
Оплакала молодого
Сина Ростислава.
Там і квіти зажурились,
Жалобою вкрились,
І дерева із тугою
До землі склонились!»
Примітки С. Руданського
77. Овлур, чи Влур, у співака і Лавер, чи Лавр, у рочниках, що поміг Ігореві утекти із полону, був сам половчин, тілько його мати була руська.
78. Чернядь – птах.
79. Ростислав, син Всеволода і брат Владимира чернігівського. Він після нещасної бійки з половцями, щоби утекти від полону, кинувся в річку Стугну, але тяжкая броня утопила його; йому було тогді тілько 22 роки.
80. Мати Ростислава, княгиня Анна, дочка половецького хана.
Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 245 – 247.