3
Переклад Степана Руданського
Варіанти тексту
|
||
Не сороки ж то на полі
Вились, скреготали:
То їздили Гзак з Кончаком
І сліду шукали.
І ворони не каркали,
І галки замовкли,
Сороки не скреготали,
Полози лиш повзли.
А дятелі путь до річки
Тукотом справляють,
Соловії живим співом
Світ оповідають.
І мовить Гзак Кончакові:
«Ми жалю не маєм,
Коли сокіл в гніздо летить,
Соколича [81] маєм,
Золоченими стрілами
Його розстріляєм!»
А до Гзака Кончак каже:
«Ми жалю не маєм,
Коли сокіл в гніздо летить,
То ми дівку маєм,
Опутаєм соколича
Та й жалю не маєм!»
І мовить Гзак Кончакові:
«Ой брате, мій брате!
Коли його опутаєм,
Жалю будем мати,
Коли його опутаєм,
Осміють нас люде,
Бо не буде соколича
І дочки не буде!
Тогді стануть на Каялі
Нас і птиці бити
І у полі половецькім
Більше нам не жити!»
Примітки С. Руданського
81. Сокіл – Ігор, а соколич – Владимир, син його. Владимир у полоні женився на дочці Кончаковій; за нюю-то і розмовляють половецькі хани.
Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 247 – 248.