«Ізнов нудьга, непрохана кума!...»

Михайло Старицький

Ізнов нудьга, непрохана кума!

І серце буцім жде якоїсь-то отрути…

Мовчи, бездольнеє! Недовго нам тягнути,

Доплентались, що й світла вже нема!

Чого чекать? Одурено гадки,

Оббрехано псалми моєї віри,

Знесилено кайданами заміри

Й столочено найкращії квітки…

Була доба, надія розцвіла –

І рідний брат пізнав рідного брата,

І працею заворушилась хата

На користь рідного села.

Була доба – минулися святки,

І хуртовиною розкидана отара:

Так над садок збіжить північна хмара –

Й посмалить цвіт, порозкида листки!

[1868]

Примітки

Вперше надруковано під заголовком «Думка» в ж. «Правда», 1868, № 20, стор. 236, під псевдонімом «Гетьманець». Друкується за збіркою «З давнього зшитку. Пісні і думи», ч. II, К., 1883, стор. 9 – 10.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 38.