Милош у латинців

Переклад Михайла Старицького

Милий боже! от послухать чуда!

Висила посла князь сербський Лазар,

Свого зятя, Обилич-Милоша,

Од латинців [38] одібрати харач [39].

Посла пишно прийняли латинці,

Вшанували частуванням панським,

Потім того повели до церкви,

Повели до церкви Димитрови.

Як були вже коло церкви саме,

То латинці й почали хвалитись:

«Ану глянь, Милоше-воєводо!

Бачиш нашу Димитрову церкву,

Яка пишна і яка велика?

В вашім краї вже таких немає!»

Одмовля їм воєвода Милош:

«Єсте мудрі ви, пани латинці!

Хоч і мудрі ж, плетете дурницю!

Коли б знали ви церкви всі наші,

Скільки є їх, та які чудові –

Задушниці [40] царів наших славних!!

Гляньте лиш на лавру Студеницьку,

Поблизу од Нового Пазару [41];

Гляньте лиш на монастир Джурджевий [42]

Коло дворів Дежева [43] старого –

Задушницю царя Симеона;

Гляньте лиш на невидале чудо,

Наш Віліндар [44] зверх гори Святої –

Задушницю патріарха Сави

І його ще батька Симеона;

Гляньте лиш на Жичу [45] на Мораві,

Понад Ібром, вище Короновця;

На Спочани [46] при джерелах Рашки –

Задушницю святого Степана,

Отого Степана, що найперве

Королем у Сербії вінчався;

Гляньте лиш на Папрачу [47] високу

Понад Спречу, трохи вищ Зворника,

Під горою Борогвом високим –

Задушницю Вукана жупана;

Гляньте лиш на показний наш Дечан [48]

Коло міста білого Призрена –

Задушницю короля з Дечанів.

Гляньте лиш на нашу красну Рачу [49]

Край Сокола, понад річку Дріну;

Гляньте лиш на пишную Троношу [50],

Край Лозниці, на Троноші-річці –

Задушницю Юговенків браттів;

Гляньте лиш на славну Раваницю [51]

Край Ресави [52], нижче Парачина,

Понад річку, Раваницю зимну, –

Задушницю мого тестя Лаза,

Господаря найясного князя!

Коли б вам зирнути ще й на інчі,

От було б подивуватись дива,

Скільки є їх і які чудові!..

Що ж мені вже Димитрова ваша!?

Коли хочте, я її тяжкою.

Булавою перекину зараз?»

Йому віри не няли латинці

І побились об заклад з Милошем

На червоних тисячу дукатів.

Узяв Милош пернача тяжкого,

Засукав рукава аж за локті

Та в душі отак благає бога:

«Вибач, боже, й ти, святая церкво,

Що на тебе заміряюсь кидать!

Не на тебе ж, тільки поуз тебе!»

Кинув вгору пернача тяжкого,

Аж за хмари той пернач полинув.

Одні кажуть: «Перекинув церкву!»

Другі кажуть: «Ні, не перекинув!»

Треті кажуть: «Ще вгорі високо!»

Як пернач же повернувсь нарешті

Із-за хмар поза ту білу церкву,

То ударив аж у двір Бановий;

Проломив покрівлю він над ганком,

І убив там двох синів Банових,

Чотирьох латинських адміралів

І дванадцять ще панів великих.

Коли те завбачили латинці,

То взяли Милоша-воєводу

І замкнули у льохи темничні.

Сидить Милош, погляда в кватирку,

Чи не пошле кого бог на око, –

Коли й зуздрів цигана Костія.

Як забачив, став його благати:

«Брате в бога, цигане Костію!

Ось тобі три золоті дукати:

Принеси мені перо й паперу,

Принеси паперу картку чисту».

Костій зараз по-братерськи чинить,

Достає йому перо й паперу,

Достає паперу картку чисту.

Сіда Милош, дрібен листик пише,

Та не пише, чим звичайно пишуть,

Але пише із обличчя крів’ю,

Свому тестю, Лазареві князю, –

Як було все, викладає чисто.

Як дійшов той дрібен лист до Лаза

Й прочитав він, що в листі стояло,

Цар на його другий дрібен пише,

Шле його він до панів латинських,

А в листі такі слова стояли:

«Слухайте, добродії латинці!

Пустіть зараз ви Милоша-зятя,

Заплатіть йому по правді заклад

І оддайте з ваших земель харач!

Як його ж не пустите ви зараз,

То кленуся вірою і богом,

Що зберу на вас мадьяр і сербів,

Поплюндрую усі ваші землі,

Знищу все вогнем я та залізом!»

Як листа латинці прочитали,

То Милоша випустили зараз,

Оддали йому з всіх земель харач

І заклад свій – тисячу дукатів.

Примітки

38. Православні серби латинцями взивають католиків.

39. Харач – поголовна данина; подушне. (Слово турецьке).

40. Задушний я, або задушбіна, – так зветься у сербів яке-небудь діло святе чи жертва, що дає чоловік за живота ще на упокой своєї душі, за душу свою.

41. Пазар, Новий Пазар (частіше – Базар, або Новий Базар) – значний город в полудньовій Сербії.

42. Монастир Джурджевий – іще и досі видко руїни коло Нового Пазару. Другий монастир того ж назвища стоїть у Чорногорії над річкою Лімою.

43. Дежев – назва гори поблизу Нового Пазару.

44. Віліндар – монастир на горі Атос, закладений Степаном жупаном, а збагачений його нащадками Неманичами. Тут, у своїй закладені, і вмер Степан, найменований у ченцях Симеоном. Після його ще проживав тут син його Сава – теж святий патрон сербський.

45. Жича – тепер уже руїни; там короновалися перш королі сербські.

46. Спочани, Сопочани – тепер теж руїни монастиря, що був над Рашкою, поблизу Нового Пазару.

47. Папрача або Папратця – завалище монастиря, в теперішній Боснії, коло Зворника.

48. Дечан, Дечани – монастир, що й тепер стоїть ще в сербській країні, Метохії, коло містечка Дзяковиці. Заклав його король Степан Урош з роду Дечанів, для того-то й таке назвище дали монастиреві.

49. Рача – монастир над річкою Рачою. Сокол – замок міцний чи сторожова башта на стрімчатій скелі.

50. Троноша – монастир на річці, що й сама прозивається також.

51. Раваниця – пишний колишній монастир, зруйнований турками, стояв край річки Равані, через що й одібрав своє назвище.

52. Ресава – назва околиці.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 463 – 466.