Облак Радосав

Переклад Михайла Старицького

Ой і рано вибравсь Облак Радо

На широке Годоминське поле.

Коли був посеред Годомина,

Його стріли молоді дві пані:

Одна – жінка Білич-воєводи,

Друга – жінка Злотокосич-Павла,

Молодиці – з немовлятком кожна.

Як войводу Юрового стріли [18],

Ухопились за заполи Раду,

Йому руки й край одеж цілують

І благають супокірно Рада:

«Бога ради, наш Облаче Раде!

Просим Богом і святим Іваном,

Охрести мам немовляток двоє,

Та й піди до Смедерева [19], куме, –

Там обидва господарі наші:

Злотокосич і войвода Білич,

У тамниці Юрової пані.

Їх Ярина погубити хоче.

Але ти благай Ярину пані [20],

Хай їх пустить з клятої темниці!»

Отже Облак Радосав і каже:

«Слухайте, мої куми обидві!

Ви вертайтесь до свого біл-двору

І несіть двох немовлят з собою;

Я ж піду до Смедерева міста,

Благать буду і Ярину й Юра,

Щоб пустили господарів вашіх,

Із темниці–хай вона їм згине!»

Те сказав і в Смедерев поїхав.

Як прибув до Юрової вежі,

Аж сидить там смедеревець Юрій,

Перед гaнком, що при білій вежі,

А з ним рядом Тодір із Столача,

І Поїзда із Голупця міста;

П’ють ото вино червоне вкупі.

Як наблизивсь до їх Облак Радо,

То звичайно – «помогай біг» каже [21],

Та сердито й обізвавсь до Юра:

«Господарю, смедеревче Юре!

Лихо тяжке і тобі й сподарству,

Що зволяєш ти своїй Ярині

Губить марно воєводів стільки,

Ламать крила у свойого ж краю?

Але ж я благаю тебе щиро,

Даруй волю, господарю любий,

Для мене двом воєводам сербським, –

Білечові й Злотокосичові;

Слобони їх із льохів темничних!»

Йому й каже смедеревець Юрій:

«Слуго вірний, мій Облаче Раде!

Ти біжи до шибениць високих,

Вже пішло туди комонних тридцять,

Повели обох тих воєводів,

Щоб оце сегодні їх повісить;

Але ти благай Ярину пані,

Може їх вона тобі і пустить!»

Як почув ту звістку Облак Радо,

Зараз впав на огиря прудкого,

І побіг до шибениць високих,

Та й покрикнув на комонних хлопців:

«Стій! Не вішать цих двох воєводів, –

Мені їх пан Юр пустив на волю!»

От, комонні скоро вчули теє,

Воєводів ему двох звільнили.

Коли це де не взялась Ярина,

А за нею ще й дворкинь [22] дванадцять,

Держать їй заполи і рукава;

Як прийшла до шибениць тих клята,

То й гукнула на коммонних люто:

«Чого стали? Зараз їх повісьте!»

Тут припав до неї Облак Радо,

Просить, молить так Ярину пані:

«Господине, Юрова Ярино!

Не губи двох воєводів юних,

Подаруй їм хоч для мене волю!»

А на те йому Ярина клята:

«Іди к бісу, Облачиче Раде!

Ще й тебе повішу завтра в ранці

Із унуком Змій-деспотом Вуком!!»

Як зачув же Облак Радо теє,

Замахнувся канчуком тройчатим,

Та й ударив Юрову Ярину;

Але й зручно стебонув прокляту –

Зразу так на землю чорну й впала!

Пoтiм взяв обидвох воєводів,

Їх привів аж до свого біл-двору,

Прийняв добре всім їх в білім дворі,

Та й пустив здоровими додому;

На прощанні ж їх порадив мудро,

Щоб Ярині не діймали віри!

Примітки

18. Річ про того ж самого Юрка смедеревця.

19. Смедерев або Семендрія лежить у Сербії; замок над самим Дунаєм і досі.

20. Жінка останнього деспота Юра Бранковича.

21. Так і у нас вітаються завжди: «помогай Біг!» або «Божа поміч!», як ввіходять у хату.

22. Так звуться ті слугині, що при дворах великих панів, чи навіть царів служать.

Подається за виданням: Сербські народні діми і пісні / переложив М. Старицький. – Київ: 1876 р., с. 58 – 61.