«Якби я зі срібла скрипку мав…»

Сидір Воробкевич

Якби я зі срібла скрипку мав,

Я б тобі щоднини пригравав

Думи, пісні милі, чарівні,

Що дрімають в серцю там на дні.

Вам не грав би я їх, люди!

Ваше серце, ваші груди

З кремениці! Вам байдуже,

Як душа у смутку тужить.

Но заграв би я дівчині,

Що живе там при долині,

Де барвінок розстелився

І любисток розширився,

Голосненько, щоби чути

Цілим світом мої нути:

Чарівничко чорноброва,

Солоденька твоя мова!

Ти мене причарувала,

Мій спокій на віки взяла.

Твої зорі-оченята,

Стан, як у тополі,

Так зробили, що я в’яну,

Як та квітка в полі.

Що тебе я все кохаю,

Слухай, як на скрипці граю,

Серце моє посилаю

На поклін до тебе…

(Хор наслідує гру скрипки.)

Якби я флояру злоту мав,

Я б тобі щоднини пригравав.

Як по небі плив би перекрій,

Грав би я, як в гаю соловій.

Не панам в жупанах красних,

Не панам в палатах ясних,

Що не знають сліз і туги

І панують без заслуги –

Я заграв би тій дівчині,

Що живе в малій хатчині;

Хоч працює тяжко, гірко,

Люблю тебе, моя зірко!

Чарівничко чорноброва і т. д.

(а потім хор наслідує флояру).

Примітки

Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1909 р., т. 1, с. 169 – 170.