«Світом божим вечоріє…»

Сидір Воробкевич

Світом божим вечоріє,

Сонце спати вже лягло,

Сиві мряки заслинили

Гордих гір грізне чоло.

Небом зорі світять ясно,

Місяць мов човен пливе,

Звук трембіти солоденький

По долині тихне, мре.

Хмаронька, що золотіла,

Блідне, гасне; все кругом –

Бір, діброва, гай зелений

Задрімали мирним сном.

На галузях колишуться

Пташки-дрозди в любих снах,

Вже й топір затих у лісі,

Гасне світло по домах.

Лиш потік там ще шепоче,

Наче б сонний говорив:

«Ти нещасний чоловіче,

Серце жаль як придавив,

То спіши в лісок до мене!

Все, що взяв у тебе світ,

Все тут найдеш; віджиє тут

І зів’ялий серця цвіт».

Примітки

Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1909 р., т. 1, с. 165 – 166.