Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / В / Сидір Воробкевич / Проза / Месть чорногорця / 4. Степан Малий – командиром чорногорців

Месть чорногорця

4. Степан Малий – командиром чорногорців

Сидір Воробкевич

В ціліській Чорногорі простерлася лиш одна значніша рівнина коло монастиря Четинського. Той монастир збудував року 1478 Іво Черноєвич. Нині всі стіни від диму почорніли, се нестерті сліди бісурманської встеклості. Одна вежа здіймається вгору, наче б небо підпирала, а верх її мережаний бісурманськими білими кістьми і черепами. Перед сею вежею нині такий колот і сварня, що думаєш, саме пекло лютує. Кождий своє піє; що один забаг, другому то й не на думці. Одні виступають за Степаном Малим, другі за владикою Савою, треті знов горнуться під корогву сербського патріарха Василя Івановича.

На великім каміннім зломі стоїть собі Степан Малий; кричить він на все горло, вимахує, мов навіжений, руками, та в шумі і галасі губиться його мова:

– Спам’ятайтеся, схаменіться! Чи ви сліпі, чи глухі?… Ворог за плечима… – От тільки лиш і тої мові чути було.

З великою бідою удалося сердарям і главарям втихомирити кип’ячу ватагу. Знов зачав Степан Малий:

– Ви тут межи собою такий колот зачали, що хорони Боже, а тимчасом паша Сілідар Мехмет з 12 000 яничарів ваші оселі нищить, палить і нівечить. Всі забули чорногорську святу заповідь: добро вітчини! Як проженемо вражого турка аж туди, звідки прийшов, як украсимо сю вежу свіжими бісурманськими головами, то аж тоді час знайдеться, щоб наново розпочати колот і сварню…

На таку мову не були чорногорці приготовлені, всі умовкли, наче б живої душі не було. Блисла втіха на лицю Степана і він далі промовляв:

– З кожної сторони доносять нам, що страшно лютує над народом клятий поганець. Хто почислить криваві сльози ваших вдів і сиріт, трупи ваших братів? Кому не задрожить серце на лемент невинних немовлят, на плач споневіряних матерів і сестричок наших? Хто з нас, загнувши руки, холодно глядітиме, як горять наші оселі, як руйнується наше добро, як кров’ю, нашою рідною кров’ю, вмивається наша країна? То хто любить свій рідний край, нехай бере за зброю і йде за мною! З далматинського примор’я надіслали нам Пастеровичі грошей і амуніції. Там на поділку, – і показав рукою, – лежить, братики, бочка з порохом; кождий най собі порошниці наповняє, а потому в ім’я Боже гурра на врага!

Блиснув ганчар в його руці, а ватага мов в один голос закричала: «Веди нас, Степане! Гей же, браття, на лютого ворога! Сором коло жінок і у сварні вмирати!» І двигнувся народ, наче чорна хмара; все за зброю хапало – хлопці, дівчата і старці, всі з дев’ятип’ядними янчарками наперед поспішають проти завзятого ворога, вражого бісурмана!


Примітки

Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1911 р., т. 2, с. 82 – 84.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 34

Модифіковано : 4.07.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.