Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Публіцистика / Дмитро Донцов / Дух Росії / 3. Дух російського варварства / Примітивізм суспільної структури

Дух Росії

3. Дух російського варварства

Примітивізм суспільної структури

Дмитро Донцов

Що впадає в очі при порівнянні двох світів – латинсько-германського, до якого належать західні слов’яни і поруч з ними українці, – і російсько-московітського? – Барвистість, велич у ході цілої історії, рухливість народних мас, напруженість у конфліктах, вільна гра сил, потужна роль великих особистостей, верховенство закону і логіки – на заході, одноманітність, пригнічене становище особистості, безбарвність історичних подій, недиференційованість елементарних сил народу, непропорційно велика роль держави – в Росії.

Повна драматичних моментів боротьба між монархами і папством, – це Захід. Ігнорування всесильних царів з будь-якої цінності духовенства – це Росія. Гірка і рішуча боротьба феодального рицарства проти королів – це Захід. Рубати голови своїм “слугам” (холопам), як Іван IV називав своїх бояр, – це Росія. Трагічний конфлікт старої віри з Реформацією і ще більш значуща відповідь тої першої – це Захід. Одноманітна суперечка між офіційною церквою і розколом – це Росія. З одного боку лютеранство, цвінгліанство, кальвінізм, з іншого боку, трясуни, хлисти та скопці. Високі стовпи діячів французької аристократії, які знали, як зберегти свою гідність навіть на ешафоті – це Франція, це Захід. Малодушна “також-аристократія” царською милістю, що вештається безсила і безідейна по країнах Європи, чекаючи спасіння своєї країни – це Росія.

Страта Людовіка ХVІ або величного противника Кромвеля, великі моменти, від яких не відбереш певного драматизму, – це Європа. Вбивство останніх Романових невідомо ким і як – це Росія. Мірабо, Кавеньяк, Клемансо – три стовпи трьох епох французької буржуазії – там, московський купець з передмістя в театрі Островського, спікер Думи Родічев і трепло Хлестаков Гоголя, клонований Керенським, – також три головні образи трьох періодів їхньої буржуазії – тут.

З одного боку, Лавуазьє, гільйотинований в республіці, якій “жоден учений непотрібен”, з іншого боку, професори Гредескул і Тімірязєв, Горький і Шаляпін як чистильники чобіт більшовицьким народним комісарам. Ціле сузір’я по всьому континенту відомих аристократичних імен, які або були на чолі повстання у Вандеї, або воювали у коаліційній армії проти французької революції – це є Захід. Брусилів, Поліванов, Клембівський, Гутор і ціла купа царських генералів, які боролися за Третій Інтернаціонал – це Росія.

Коли ми читаємо історію Європи, то ми читаємо історію її народів. Коли ми читаємо історію Росії, то не бачимо нічого більше як темну масу, сліпо віддану своїм вождям, яка рухається раз в тому, раз в іншому напрямках. Там історія класів, партій, націй і великих осіб, створених суспільством, тут же держава – уряд, який намагається як класи, так і окремі особи та і саме суспільство закути у ланцюги. Цей останній пасаж (і, таким чином, ми переходимо до сутності європейсько-російського антагонізму) дає характерну рису всіх примітивних суспільств, в тому числі і Росії.

У примітивних суспільствах, розділення Я від Ми, одиниць від мас, індивідууму від субстанції ще не завершене. Одиниця не живе власними думками, але тільки колективним розумом мас. Заповіді моралі, права, релігії, політики сприймаються не як заповіді свого “Я” (“совісті”), але як за своєю природою незбагненних указів згори.

Відповідно, в такому суспільстві, відносини між окремими людьми або їх групами і в цілому формуються цілком своєрідно. Десь інакше ці відносини нормалізуються правом – на “імперативно-атрибутивних” правилах, тобто на таких, в яких зобов’язання однієї зі сторін фіксуються свідомістю іншої як право (наприклад, обов’язок сплатити борг). У примітивних суспільствах, взаємозв’язок між я і ми нормований правилами одностороннього, “етично” чистого “імперативного” виду, тобто тими, в яких зобов’язання однієї зі сторін в жодному разі не розглядається в дусі права іншої сторони. Це інакше, ніж у громадах з більш розвиненою правовою свідомістю.

У примітивних суспільствах ціла спільнота тяжіє над масою одиниць як всемогутнє божество, від якого тільки треба благати милості, але аж ніяк не можна вимагати свого права на це. Якщо державний закон задуманий як моральний закон, то і навпаки моральний закон сприймається як закон державний. Тут – пише Гегель – як моральна норма, так і правова норма є законом, яким зовнішня влада керує окремими особами. Норми виконуються, однак абсолютно зовнішнім способом, ніби зверху накиненим правилом. Одиниця підлягає законові, однак не як така, що визнає його справедливість, а тільки як така, яка не знає, що вона робить [Гегель: „Філософія історії”].

Відповідно, в подібних суспільствах також засіб, за допомогою яких людина пізнає загальну волю нації (у державі) або загальну істину (у церкві), є зовсім інакший. У більш розвинених суспільствах цей засіб такий: – логіка і чітко визначені правові процедури. У Росії, як і у всіх інших примітивних суспільствах, цей принцип складається з неясних, інтуїтивних здогадок: принцип “одноголосності” в селянських загальних зборах (“мірской сход”); ідея безвольних місцевих станових зборів (“земський собор”), яка в російській пресі обговорювалися ще в 20-му столітті – в політиці; примат команди чи примхи правителя – в релігії. Велика роль одиниць та їх вільних угруповань, почуття власної гідності, власних прав та обов’язків, активність громадських організацій – ось основні риси західного суспільства. Непевність і пасивність особистості, відсутність правового менталітету, повна відсутність автономної моралі, яка тут замінена командами і паличною дисципліною – це основні риси російського суспільства . Таким чином, “самоврядування” в широкому сенсі на Заході і хаос або деспотизм на Сході.

Цей примітивізм, ця безформність будівлі російського національного організму помітна в усіх сферах громадського життя московітської Росії: в соціальній, сімейної, політичній, релігійній і в духовній культурі. Розглянемо їх у такій послідовності: Типовий взірець соціальної організації в Росії утворює “община”, сільська громада зі спільною власністю на землю – інституція, про яку велися нескінченні суперечки , але якою надихалися і слов’янофіли, і “західники” на чолі з Герценом, так само як прибічники царизму, так і його непримиренні вороги соціалісти. В общині особистість повністю зникає. Вона не має жодних прав супроти спільноти. Ніщо не є її власністю, навіть шматок землі, який людина обробляла власними силами, належить їй лише тимчасово, щоб бути відібраною від неї завтра. Община може виключити з себе кожного з її членів, навіть не за злочин, але і за прогрішення чисто особистого характеру, наприклад, за пияцтво; вона може змусити кожного сіяти чи вирощувати на своїй землі тільки те, що подобається їй. Це було ще до революції 1917 року в Росії, так і згодом – у колгоспах і радгоспах.

Примітки

Людовік ХVІ (1754 – 1793), король Франції (1774 – 1792), страчений французькими революціонерами.

противник Кромвеля – король Карл 1-й (1600 – 1649), страчений за вироком парламенту..

Вбивство останніх Романових – абдикований російський імператор Микола 2-й (1868 – 1918) був страчений разом з усією родиною за наказол В.І.Леніна та Л.Д.Троцького.

Мірабо – Оноре Габрієе де Мірабо (1749 – 1791), один з лідерів французької революції (1789 – 1791).

Кавеньяк – Луї Ежен Кавеньяк (1802 – 1857), французький генерал, один з душителів революції 1848 р., в 1848 – 1852 рр. – фактичний керівник держави.

Клемансо – Жорж Бенжамен Клемансо (1841 – 1929), французький політичний діяч, прем’єр-міністр Франції (1917 – 1920), один з творців Версальської системи, що постала внаслідок 1-ї світової війни.

Островського – Олександр Миколайович Островський (1823 – 1886), славний російський драматург, автор п’єс з побуту купецтва та буржуазії.

Родічев – Федір Іванович Родічев (1854 – 1933), політичний діяч Російської імперії, депутат Думи.

Хлестаков, Керенський – Олександр Федорович Керенський (1881 – 1970), політичний діяч Російської імперії, голова Тимчасового уряду (1917). Донцов порівнює його з Хлестаковим – головним персонажем комедії М.В.Гоголя «Ревізор». Ім’я Хлестакова стало символом брехливості і нереальних обіцянок.

Лавуазьє – Антуан Лоран Лавуазьє (1743 – 1794), геніальний французький вчений, засновник сучасної хімії як науки. За вироком якобінського суду йому відрубали голову.

Гредескул – Микола Андрійович Гредескул (1865 – 1930?), російський професор-юрист і політичний діяч. Після большевицького перевороту закликав визнати нову владу. Загинув у большевицькій катівні, рік смерті досі не встановлено.

Тімірязєв – Климент Аркадійович Тімірязев (1843 – 1920), російський біолог. Привітав большевицький переворот 1917 р. Більшовики це високо цінували, і за їхнього панування в кожному місті СРСР була вулиця Тімірязева.

Шаляпін – Федір Іванович Шаляпін (1873 – 1938), славний російський оперний співак. Він перший отримав большевицький титул «народний артист республіки» (1918).

повстання у Вандеї на заході Франції (1793) було спрямовано проти паризьких революціонерів. На чолі його справді стояли місцеві дворяни (але не аристократи).

Брусилів – Олексій Олексійович Брусілов (1853 – 1926), царський генерал (1912), перейшов на бік більшовиків, служив у Червоній Армії (1920 – 1926).

Поліванов – Олексій Андрійович Поліванов (1855 – 1920), царський генерал (1911), перейшов на бік більшовиків, очолював розвідку Червоної Армії (1918 – 1920).

Клембівський – Владислав Наполеонович Клембовський (1860 – 1921), царський генерал від інфантерії (1915), в 1918 – 1921 рр. на службі в Червоній Армії. В 1921 р. більшовики запідозрили, що він допомагав полякам, заарештували і замордували його. Донцов у 1961 р. переніс ці прізвища зі своєї книги 1921 р. і не вніс ніяких змін.

Гутор – Олексій Євгенович Гутор (1868 – 1938), царський генерал, служив у Червоній Армії (1918 – 1930).

Гегель – Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770 – 1831), славний німецький філософ.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2811

Модифіковано : 3.05.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.