Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Публіцистика / Дмитро Донцов / Дух Росії / 3. Дух російського варварства / Російське суспільство може триматись тільки на…

Дух Росії

3. Дух російського варварства

Російське суспільство може триматись тільки на абсолютизмі

Дмитро Донцов

Не дивно, що таке суспільство могло триматися тільки за абсолютизмі. Пересічний росіянин, або, як казав Ніцше, стадна тварина не може позбутись однієї чи другої форми абсолютизму. “Головне нещастя Росії” – пише В. Соловйов – “складається у нерозвиненості особистості і тому цілого суспільства, бо ці два елементи стоять у пропорційній залежності один від одного: при придушення особистості формується не людська спільнота, але стадо” [В. Соловьев. Произведения. Том V, ст. 206 російського видання].

Таке стадо виникло з московітського державного устрою через зневагу до особистості і занепад того, що я назвав автономною мораллю. Цієї моралі самопідкорення етичному абсолюту росіянин не знав ніколи.

„В Европе“ … – пишет Достоевский – закон дан, написан, формулован, составлялся тысячелетиями. Зло и добро определено, взвешено, размеры и степени определялись исторически мудрецами человечества, неустанной работой над душой человека…” [Ф.М. Достоевский ].

В Росії нічого подібного нема, і добро, і зло тут вимірюються власною совістю, обидва тільки диктуються зверху, без жодної участі одиниці. І Герцен каже: “Неписаного дисциплінуючого морального почуття, інстинктивного визнання прав людини, права думки, ми (тобто росіяни) не можемо сприймати.” Він продовжував: “Європейці мають певну мораль, але ми тільки моральний інстинкт. Де вас зупиняє команда власної свідомості, нас зупиняє лише поліцейський” [А. Герцен. С того берега].

Теж саме думав Д. Мережковський. Коли він (ще в 1905 р) писав: “Свідомої, релігійної волі до патріотизму, мужності у нас ніколи не було, була тільки елементарна воля.” Подібне вже писав Боденштедт:

“Російський селянин піддається насильству як і німецький, але з інших причин. Він боїться насильства як елементарної, нерозумної сліпої сили; уникнути її нищівної дії будь-якими способами здається йому дозволеним. Німець відчуває повагу до державної влади, тому що він визнає їх право на існування, росіянин не визнає її і таким чином намагається уникнути її впливу шляхом підкупу чи дезертирства” [Боденщтедт. „Русские фрагменты“, Том I., ст. 13].

Один раз позбувшися державного примусу, він здатний на все: “Выскочи русский человек чуть-чуть из казенной, узаконенной для него обычаем колеи “ – так ми читаємо у Достоєвського – “и он сейчас же не знает, что делать. В колее все ясно: доход, чин, положение в свете, экипаж, визиты, служба, жена – а чуть что и – что я такое? Лист, гонимый ветром!” [Федор Достоевский. ] М. Катков, прославляючи царську владу, серед іншого писав:

“Як буря, яка не може бути зупинена, вона буде піднімати і гнати міріади пилинок [тобто російських “громадян” – Д. Д.], не питаючи що кожна з них думає чи хоче.”

Ну, що станеться, якщо влада буде гнати перед собою ці порошинки або листочки, як висловився Достоєвський, а вони страждають паралічем? Що ж тоді? Таке ми бачили в навесні 1917 року, як російські війська залишали фронт, коли незважаючи на всі зусилля революційного горлопана Керенського був зруйнований будь-який державний авторитет, коли міріади “порошинок” завихрилися в дикому танці, що був названий “великою російською революцією”. Кожен новий клас, який замінив старий в Європі, показував велике обдарування для нового будівництва і організаторський талант; ні британці після страти Карла I, ні французи після страти Людовіка XVI, не опинилися в положенні безпорадних дітей з казки, коли їм добра фея показувала дорогу в лісі, в якому вони заблукали. У росіян іде інакше. Російський пролетаріат поклав початок великої революції, але незабаром потрапив у становище героя Горького, який говорить: “Я відчуваю себе загнаним у кут і тому повинен зробити життя ширше, перебудувати і відновити його. Але як? Я ж на краю…Я не розумію це, і тому мені кінець.” У такому випадку, звичайно, доводиться звернутися до тих, хто “розуміє”, до нового червоного царя, подібного Петру I, який би „действовал более страхом, нежели величием и ненавидел mise en scène, необходимую для Монархии” [Герцен А. И. ], але, тим не менше, був би автократом.

Той, хто не мав здатності володіння собою, мусив ставити на трон самодержців, відсутність внутрішньої дисципліни мусив заміняти дисципліною зовнішнього походження. Треба наново влаштовувати той державний апарат, що в Росії при будь-якому режимі є єдино можливим. Влучно в цьому сенсі пише Герцен про непорушність абсолютистської традиції самодержавства в Росії:

“Россия в полном смысле слова управляется адьютантами, указами, писарями и эстафетами. Сенат, Государственный совет (учреждение более позднее), министерства – не что иное, как канцелярии, в которых не спорят, а исполняют, не обсуждают, а переписывают. Вся администрация представляет собою крылья телеграфа, с помощью которого человек из Зимнего дворца изъявляет свою волю. Гораздо легче уничтожить верхушку этой автоматически действующей организации, нежели подорвать ее основы. В монархическом государстве, если король убит, монархия остается. У нас, если император убит, остается дисциплина, остается бюрократический порядок; лишь бы телеграф действовал, ему будут повиноваться…” [Герцен А. И. Старый мир и Россия]

Ленін також звертав увагу на слухняність, але він миттєво прийшов до тих властивих росіянам принципів урядування, які нібито були повалені революцією. Роблячи це, він просто ввів у дію принципи, які він проголошував віддавна. Коли 1903 році в Женеві дійшло до розколу у російській соціал-демократії на дві фракції, Ленін казав:

“нашей интеллигенции чужды те правовые убеждения, которые дисциплинировали бы ее внутренне. Мы нуждаемся в дисциплине внешней именно потому, что у нас нет внутренней дисциплины” [Протоколы второго очередного съезда Российской социлал-демократической рабочей партии. Женева 1903, ст. 33 російського видання; Цитується по Б. Кистяковский. ]

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1365

Модифіковано : 3.05.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.