Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Публіцистика / Дмитро Донцов / Дух Росії / 3. Дух російського варварства / Російська революційність є деструктивною

Дух Росії

3. Дух російського варварства

Російська революційність є деструктивною

Дмитро Донцов

Певно, в одну зі своїх безсонних ночей, Достоєвський поклав в уста Степанові Верховенському (в “Бісах”) слова пророчого бачення – “о том подлом рабе, о том вонючем и развратном лакее, который первый взмостится на лестницу с ножницами в руках и раздерет божественный лик великого идеала, во имя равенства, зависти и… пищеварения” [Ф.М. Достоевский. ] – в ім’я нового ідеалу, треба додати, для якого духовними батьками (приблизно так, як Руссо для французької революції) треба вважати не тільки безіменних більшовицьких садистів, але також Толстого, Горького і Арцибашева, і Скитальця, і цілу плеяду письменників-народників, і Олександра Блока, і масу подібних представників російського національного генія.

Не зважаючи на це, цей “геній російського народу” ні в якому разі не є тою “дружностю” непередбачуваного товстоголовця, завдяки якій він підкупає виховані у рабстві слов’янські і неслов’янські душі простувати за собою. Росіянин не знає, що є його правом і його обов’язком, і тому він дозволяє собі керуватися у своїй поведінці своїм тим чи іншим настроєм. Якщо він встав нині з лівої ноги, то він може замастити лице офіціанту гірчицею, а завтра він дасть йому, може бути, сто рублів. Це як раз і є те російське „самодурство“! Вирісши в атмосфері повного рабства, залежний від найменших змін настрою свого пана повелителя, росіянин навіть почуває себе задоволеним від безперервних змін його настрою. Не маючи можливості спиратися на свої права, він має принаймні тимчасову користь із задоволень свого пана, з доброго пориву вітру, який зміняє його настрій, і – це як раз менталітет раба! – з гордістю протиставляє “великодушшя” свого пана “холодності” і “формалізму” європейця, який не потребує нічиєї милості або поблажливості, але строго вимагає до себе рівнозначного ставлення, який вважає на чужі права, але ніколи не забуде зробленої йому несправедливості. Звикши пристосовуватися до чужої правди, не маючи власних переконань, росіянин готовий робити все.

Звикши пристосовуватися до чужої волі, не маючи власної оболонки, росіянин здатен зробити все. „Трудно человеку [тобто російській людини – Д.Д.] – пише Достоєвський – знать про всякий грех, что грешно, а что нет: тайна тут, превосходящая ум человеческий [тобто російський – Д.Д.; Ф.М. Достоевский. ] – і якщо це так важко, то для росіянина усі дороги відкриті і певного шляху він не має.

„…Я тысячу раз дивился на эту способность человека (и, кажется, русского человека по преимуществу)“ – пише автор далі – „лелеять в душе своей высочайший идеал рядом с величайшею подлостью, и все совершенно искренно. Широкость ли это особенная в русском человеке, которая его далеко поведет, или просто подлость – вот вопрос!” [Ф.М. Достоевский. ]

Якраз відсутність широкої душі або “підлість” європейців робить їх неприємними для росіян, як наприклад для героїні роману Гончарова “Обломов”, яка “в немецком характере не замечала никакой мягкости, деликатности, снисхождения, ничего того, что делает жизнь так приятною в хорошем свете, с чем можно обойти какое-нибудь правило, нарушить общий обычай, не подчиниться уставу” [И.А. Гончаров. ].

Тому для пересічного європейця так важко звикнути до спільного життя з росіянами, навіть найбільш цивілізованими: ці останні позичають книгу і не повертають її, входять в чужу кімнату без стуку, заважають порожньою балаканиною у важливій роботі, відкривають листи не до них адресовані листи і не бачить нічого поганого в тому, що дозволяють собі вже при першій зустрічі немислиму фамільярність і не можуть із здивуванням не дивитися на “стриманість” і “фальш” європейця, який зі свого боку хотів би відмовитися від слинявих поцілунків росіян, так само, як і від всіх інших проявів “широкої душі” їх натури, натомість вимагати чіткого виконання взятих на себе обов’язків.

Примітки

Арцибашев – Михайло Петрович Арцибашев (1878 – 1927), російський письменник.

Скиталець – літературний псевдонім Степана Гавриловича Петрова (1869 – 1941), російського письменника.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1382

Модифіковано : 3.05.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.