Карти Смілянщини 1787 року

Тетяна Гедзь

У січні 1787 року князь Францішек Ксаверій Любомирський продав Григорію Потьомкіну, який на той час управляв Катеринославським намісництвом Російської імперії, величезний маєток в центрі України − Смілянську волость разом з Межиріцьким ключем. Обставини цієї угоди разом із документами, що її стосуються, віднайденими у Державному архіві Черкаської області, викладено у статті Юрія Мариновського та Івана Удовика “Документи про смілянську маєтність (Смілянщину) Г.О. Потьомкіна (1787–1796/1797): ще одне трактування” [1]. У цій же статті згадується, що за наказом нового власника, Григорія Потьомкіна, наприкінці жовтня того ж 1787 року, обер-квартирмейстер барон фон Тизенгаузен створив карту новопридбаних земель, названих Смілянським графством.

У згаданій вище статті Ю. Мариновського та І. Удовика надано детальний опис карти “Смілянського графства”, але сама карта не була опублікована, що цілком зрозуміло: в рамках статті в журналі було неможливо якісно відтворити усі деталі карти, а без цього її публікація втрачала зміст. Для цілей публікації карти більш зручним є формат мережевої публікації, що надасть змогу побачити якісне зображення станом на 1787 рік частини території України від села Межиріч до Новомиргорода і від Звенигородки до Жаботина.

У жовтні 1897 року фон Тизенгаузеном одночасно було створено дві карти Смілянщини, “загальна” і “детальна”, що нагадує підхід Г. Л. де Боплана до картографування території України.

Перша, “загальна” карта, має назву “Карта графства Смелянского с разделением оного на 7 губерний” [2]. Для кожної з цих “губерній” на карті наведено такі статистичні розрахунки (мовою оригіналу):

Описание губерний

Друга, “детальна” карта, має назву: “Карта графства Смелянского светлейшего князя Потемкина-Таврического Александра Григорьевича. Cоставил 31 октября 1787 года квартирмейстер барон фон Тизенгаузен [с ведомостью о количестве душ и земли]” [3]. Вона складена у чотири рази крупнішому масштабі, ніж “загальна” карта. Саме її зміст було викладено та проаналізовано у згаданій статті Ю. Мариновського та І. Удовика.

Рис. 2. “Детальна” карта − “Карта графства Смелянского светлейшего князя Потемкина-Таврического Александра Григорьевича”, 1787 рік

На карті розміщена таблиця з назвою “Ведомость, сколько состоит в Графстве Смелянском по новому розделению губерний, местечек, сел, деревень и всяких разного звания мужеска и женска пола душ, также и десятин земли”. Ця таблиця була розрахована на заповнення за кожною окремою “губернією”, чого укладач карти по якійсь причині не зробив. Заповнений олівцем лише підсумковий рядок таблиці. Надаємо окремі уточнення до змісту підсумкового рядка “детальної” карти, наведеного у статті Ю. Мариновського та І. Удовика (мовою оригіналу):

Местечек 9 (за “загальною” картою 10: Сміла, Кам'янка, Телепин, Турія, Гуляйполе, Шпола, Вільшана, Городище, Мошни, Межиріч). Зазначимо, що на Смілянщині найбільшими за кількістю дворів були не містечка, а села В’язівок і Лебедин);

Селений 205 (згідно із таблицею “Описание губерний” на “загальній” карті загальна кількість “сел” і “деревень” становить 197);

Дворов 20961;

Церквей 167;

Монастырей муж. 4, жен. 2 (за “загальною” картою також 6);

Пахотной и сенокосной 345000 десятин земли;

Лесных угодьев 210000 десятин земли;

Итого 555000 десятин земли (що співпадає з даними “загальної” карти).

Постає запитання: який зміст укладач карти вкладав у слово “деревня”, яких, за “загальною” картою, на Смілянщині було 75. Перше, що спадає на думку – так названо населені пункти, що не мали церков, але в таке визначення не вписується “д. Александровка” (смт Олександрівка Кіровогр. обл., див. "загальну" карту), що на той час вже мала церкву. Більшість населених пунктів без церков були нещодавно заснованими слободами. 1770-80-ті роки – час масового осадження нових слобід на Смілянщині, особливо у південній її частині, яких тоді виникло 48 [4].

Спадає на думку інше значення слова “деревня” – розчищене від лісу, тобто від дерев, місце для поля під оранку [5]. У 1787 році ліси займали майже половину території Смілянщини. На картах відображено початок того періоду часу, коли мешканці слобід, заснованих серед лісових масивів, почали активно знищувати ці самі лісові масиви. Порівняння обрисів лісів Лебединського і Бовтиша на картах Смілянщини з їх жалюгідними залишками, помітними на супутниковій карті, ілюструє масштаби знищення.

На картах Смілянщини ми бачимо землю, на якій панував клімат, відмінний від сучасного, більш холодний та вологий [6]. Передусім, це відобразилось на тогочасній річковій системі. На “детальній” карті відображено мережу малих річок, частина яких на даний час або зникла, або зміліла і втратила назви. Фантастичне враження справляє широке русло річки Ірдинь, до якої біля Сміли впадала річка Тясмин і плинула далі до Дніпра тим же руслом, але вже під своєю назвою (частини 1-3, 2-3 і 2-4 “детальної” карти). Обриси широкого русла Ірдині і Тясмину, фактично, не змінилися за 150 років з часу створення карти України Боплана.

Фантастично виглядає територія навколо села Драбівка (частина 1-2 карти), яке знаходилось на острові. Річки Рось і Вільшанка з'єднувалися двома протоками. Перша, південніше села Драбівка, мала назву “река Дежова” (через 70-80 років вже "болото Дижове"), друга, на схід від Драбівки, на більш пізніх картах має назву "болото Имшан". З'єднання Росі й Вільшанки через "реку Дежова" було причиною того, що на Спеціальній карті Боплана Вільшанка впадає в Рось, а не в Дніпро. Поряд із селом Драбівка позначено укріплення, сліди якого донині помітні на супутниковій карті [7]. Це – єдине укріплення, позначене на території Смілянщини. Широке русло річки Вільшанка з численними островами формувало відмінний від сучасного рельєф і робило виправданою назву “Мошенские горы” для вкритих лісом пагорбів, що розділяли русла річок Вільшанки й Тясмину (частина 1-3 карти). Це не єдині "горы" на карті. Рельєфні пагорби, вкриті лісом біля села Межиріч називаються Мижирицкие горы (частина 1-2 карти), а біля села Пекарі – Пекарские горы (частини 1-2, 1-3 карти).

У згаданій статті Ю. Мариновського та І. Удовика наведено список лісів і борів, річок і урочищ, позначених на “детальній” карті. Зазначимо, що цей список не є вичерпним, його можна доповнити назвами кількох позначених на карті невеликих лісових масивів та малих річок.

Припустимо, що, аналогічно річковій системі, обриси лісів з часів картографування Боплана також не змінились, тому що не змінилися клімат та інтенсивність людського впливу. Спробуємо знайти на детальній карті Смілянщини ліси, позначені Бопланом,.

Ліси Бовтиш і Лебединський вже згадано вище.

Ліс Нерубай позначено під такою ж назвою (частини 3-3, 3-4 карти).

Бопланівський ліс Romczyn на карті Смілянщини відсутній. На захід від Лебединського лісу, між селами Михайлівка і Скотареве, позначено дубовий лісовий масив без назви (частина 3-2 карти), можливо, це і є Romczyn Łas Боплана.

Далі на захід, вище від села Капустине, у Боплана позначено ліс Werbicz (Вербич). На карті 1787 року на цьому місці суцільного лісового масиву нема, але позначено рослинність уздовж ярів. Яри могли зарости вербами, що і дало місцевості назву, зафіксовану Бопланом.

На картах Боплана на сході від Вільшани й на південному сході від села Тарасівка позначено Kierelow Łas. На північному заході від Тарасівки знаходиться інший, безіменний, лісовий масив. Вище Вільшани у Боплана познвчено Maydonow Łas, причому з цього лісу починається річка Maznik R. Ці три лісові масиви оточують ділянку Чорного шляху, саме тому Боплан приділив їм таку увагу.

Відповідна ділянка місцевості зображена на частині 2-1 “детальної” карти. Чорний шлях, напевне, проходив на захід від Вільшани між витоками річок, між селами Козацьке -Зелена Діброва, Тарасівка-Керелівка (Шевченкове). На північному заході від Тарасівки позначені ліси Прокопи і Маслів Яр, що можуть відповідати безіменному лісу Боплана. Частиною Maydonow Łas можна вважати великий лісовий масив навколо села Майданівка з назвами Лес Братерский і Лес Царев (що явно є більш пізнім топонімом). “Кандидатами” на Kierelow Łas є два невеликі лісові масиви Лес Боровиков і Лес Кумпанов, що знаходились безпосередньо на вододілі [8].

Між річками Вільшанка й Ірдинь у Боплана позначено великий лісовий масив із назвою Orley Łas (по назві села Орловець?). На карті 1797 року (частини 2-2, 2-3) цей масив наявний на тому ж місці з аналогічними обрисами, але він не має єдиної назви, бо складаєься з кількох лісів. Це Лес Старосельской, Лес Замятьевской, Лес Балаклейской, Лес Смелянской. Невідомо, наскільки давні ці топоніми, і чи насправді цей лісовий масив мав єдину назву в часи Боплана. Можна припустити умовність окремих назв лісових масивів на карті Боплана, що були ним названі за найбільшим/найближче розташованим селом або за іншою ознакою.

Які ще об’єкти ми можемо побачити на детальній карті:

– рельєф (підвищення, яри), відтворений з надзвичайною точністюю. Для частини ярів наведено назви. Усі малі річки починалися в ярах, біля них, власне, були розташовані села і хутори;

– села і містечка, контури яких напрочуд точно вписано у рельєф, 95 відсотків з них існує донині. Детальна карта Смілянщини допомагає уточнити роки фундування церков у селах (слободах), оскільки частина їх на карті ще не має позначки наявності церкви. Крім того, схоже, укладач карти мав знання не тільки про наявність у населеному пункті церкви, а й про її розташування, тобто розміщення хрестика на карті насправді вказує, у якій частині села церква знаходилась;

– численні хутори, частина яких згодом злилася з найближчими селами, а частина зникла;

мережу шляхів, що є відображенням адміністративного устрою та тогочасних економічних зв’язків;

– безліч ставків на малих річках, що були влаштовані навіть там, де поряд не було поселень;

– численні водяні млини, що були важливим елементом економічної інфраструктури та, відповідно, мають окреме позначення в “Изьяснении знаков” у лівому нижньому кутку карти [9];

– позначення заводів (цегляних і порохового);

– інші деталі, що доповнюють дані з уже відомих історичних джерел.

Додаток: Покажчик назв на детальній карті Смілянщини (села, містечка)

Джерела і література

1. Ю. Мариновський, І. Удовик Документи про смілянську маєтність (Смілянщину) Г. О. Потьомкіна (1787–1796/1797): ще одне трактування // Архіви України. – 2008. – № 5-6. – C. 96–127. Про Смілянський маєток також див.: Ю. Мариновский, И. Удовик. Российское дворянство на территории нынешней Черкасщины с конца XVIII ст. //Пушкинское кольцо. – Ч.1. – Черк., 2010. – С. 202–222; І. Удовик. Доля Смілянського маєтку князя Г. О. Потьомкіна-Таврійського (1791 рр. – першої половини ХІХ ст.) // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія. – 2010. – Вип. 18. – С. 25–31; А. Пивовар. про склад смілянських маєтностей Г. Потьомкіна на час їх придбання у 1787 році // Алфавіти поселень “київських” повітів Вознесенського намісництва 1796 року. – К., 2011; Н. Шепель. ; А. Коваленко. Земли родной минувшая судьба, или Сказание о Смелянщине. – М., 2009.

2. Российский государственный военно-исторический архив (РГВИА), ф. 846, оп. 16, д. 20801.

3. РГВИА ф. 846, оп. 16, д. 19582.

4. Ю. Мариновський. Черкаська минувшина. Православні монастирі на терені сучасної Черкаської області до 1917 року. – Кн. 1. – Черкаси, 1997. – С. 138.

5. ; М. Фасмер. // Этимологический словарь русского языка. – М., 1964–1973.

6.

7. Можливо, наявність поряд цього укріплення пояснює походження назви села від слова драб. Див. Б. Черкас. // Енциклопедія історії України: Т. 2: – К., 2004.

8. “Проблема” локалізації трьох Бопланівських лісів в атласі Польщі Річчі-Занноні 1772 року призвела до того, що між Звенигородкою й Вільшаною позначено дві Тарасівки й дві Майданівки: .

9. З огляду на кількість млинів на карті доречно згадати, що найпоширенішим прізвищем в Україні є Мельник: .