Ландшафтний заказник місцевого значення «Багринова гора»
Парнікоза Іван, Атамась Наталія, Колінько Володимир, Борейко Володимир
Заказник оголошено рішенням Київради №94/9173 від 28.07.2020 р. Об’єкт розташований на території Голосіївського району м. Києва та охоплює значну частину лісової рослинності на схилах історичної Багринової гори вздовж вулиці Панорамної та Моторного провулку. Площа об’єкта становить 16,8 га.
Багринова гора — історична місцевість на території сучасного Голосіївського району м. Києва, що простягається вздовж проспекту Науки та вул. Лисогірської й являє собою узгір’я — перемичку між Деміївкою, Лисою горою, Китаєвим і Мишоловкою. З півночі Багринова гора межує з Лисою горою, від якої її відокремлює яр, де проходять вулиця Лисогірська та Лисогірський узвіз. Тут досі протікає струмок Лукрець, особливо помітний поблизу місця впадіння в однойменне озеро. За окремими джерелами, урочище Багринів простягалося до річки Либідь.
Важливе значення має збереження комплексу історичного урочища та однієї з київських зелених зон.
Починаючи з XVIII ст., в історичних джерелах згадується територія сучасної Багринової гори, яка фігурує під назвами хутір Либідський Багринівський (1752 р.), слобідка Багрин (1756 р.) та хутір Багринова гора (1926 р.). На австрійській мапі 1891 р. під схилами Багринової гори позначено цегельні Корчуватого. Після завершення будівництва Нової Печерської фортеці цегельні заводи Корчуватого у 1862 р. викупив у казни купець Адам Сніжко. На схилах Багринової гори над територією колишніх цегельних заводів він збудував свою садибу. Її можна побачити на тогочасних мапах у вигляді окремих прямокутників на краю схилів Багринової гори. Це був типовий садибний будинок із великою залою та колонами. Певний час у 1970-х рр. тут містився дитячий садок «Ластівчине гніздо», але згодом його було зруйновано.
Дубовий гай тут знищено в роки Першої світової війни інтендантськими службами. У 1938 р. засновано розплідник тресту зеленого господарства (тоді — приміського); у 1940-х рр. це був єдиний у місті карантинно-інтродукційний розплідник. У 1931 р. у списку селищ, не поділених на вулиці, вже фігурує власне Багринова гора. У 1939 та 1944 рр. на Багриновій горі існувало офіційне поле для компостування сміття. Напис «Багринова гора» на німецькій мапі 1943 р. стосується селища біля кінцевої зупинки сучасного тролейбуса №1. На місці старого селища Багринова гора, зруйнованого під час Другої світової війни, у 1948–1953 рр. за проєктом архітектора М. В. Холостенка було збудовано нове селище Багринів із сучасним плануванням: вулицями Ракетною, Панорамною та кінцевим кварталом Лисогірської вулиці. Зображення зразково-показових осель-котеджів для трудящих масово тиражувалися на тогочасних листівках, щоб демонструвати умови проживання радянських мешканців Києва. У 1960 р. споруджено дослідницький атомний реактор, а на початку 1980-х рр. — дослідницький завод Інституту електрозварювання (Пономаренко, Різник, 2003; Вакулишин, 2014).
Схили Багринової гори є фрагментом залишків природної рослинності на схилах Придніпровських гір. Струмок Лукрець брав початок на схилах у районі яру між Лисою та Багриновою горами. Про наявність тут у минулому значного водотоку можуть свідчити старі дерева верби білої (Salix alba) та вільхи чорної (Alnus glutinosa). Джерела, біля яких облаштовано невеликий ставок, важливий для розмноження амфібій, розташовані безпосередньо поруч із новозбудованим житловим комплексом.
На підвищеннях над струмком, які обриваються до Дніпра лесовими кліфами, де збереглися сліди добування глини, трапляються рештки грабових лісів із типовими для них видами: грабом звичайним (Carpinus betulus), кленом татарським (Acer tataricum), кленом польовим (Acer campestre), ясеном звичайним (Fraxinus excelsior), в’язом гладким (Ulmus laevis), бузиною чорною (Sambucus nigra) та бузиною трав’янистою (Sambucus ebulus), маренкою запашною (Galium odoratum) і яглицею звичайною (Aegopodium podagraria). Біля вологих підніжжів кліфів формуються зарості хвоща зимуючого (Equisetum hyemale).
Далі на захід, над кар’єрним озером Лукрець та кар’єрними озерами Темне (50.378748°, 30.544070°) й Цегляне (50.381904, 30.546923), деревні насадження набувають характеру самосівних лісів, що відновилися після інтенсивного використання схилів.
Озеро Лукрець (50.386775, 30.550893) глибоке, з мулистим дном, і безпосередній доступ до його водного дзеркала утруднений. Воно майже з усіх боків оточене заростями очерету звичайного (Phragmites australis) та рогозу широколистого (Typha latifolia). В околицях озера спостерігається значне різноманіття бабок (Odonata), зокрема тонкочеревця криваво-червоного (Sympetrum sanguineum), коромисла блакитного (Aeshna cyanea) та коромисла малого (Aeshna mixta). На старих вербах і тополях трапляються різноманітні птахи, серед яких дятел чорний (Dryocopus martius; Додаток II Бернської конвенції), дрізд чорний (Turdus merula; Додаток III Бернської конвенції), синиця велика (Parus major; Додаток III Бернської конвенції), синиця довгохвоста (Aegithalos caudatus; Додаток III Бернської конвенції), вільшанка (Erithacus rubecula; Додаток II Бернської конвенції), вівчарик-ковалик (Phylloscopus collybita; Додаток II Бернської конвенції), мухоловка сіра (Muscicapa striata; Додаток II Бернської конвенції) та сойка (Garrulus glandarius). Поблизу озера також виявлено вивірку звичайну (Sciurus vulgaris; Додаток III Бернської конвенції). Інші два кар’єрні озера практично недоступні через розвинену промислову зону.
Вздовж озера проходить фрагмент Дніпровського екологічного коридору, де під час міграцій реєструються хижі птахи, зокрема канюк звичайний (Buteo buteo; Додаток II Бернської конвенції), яструб малий (Accipiter nisus; Додаток II Бернської конвенції), лунь очеретяний (Circus aeruginosus; Додаток II Бернської конвенції) та рідкісний шуліка червоний (Milvus milvus; ; Додаток II Бернської конвенції, Червона книга України, категорія рідкісний вид). Останній має в Україні обмежене поширення і трапляється, зокрема, в околицях Києва. Тому кожна реєстрація цього виду має важливе значення для уточнення його сучасного поширення та стану популяції в Україні.
Нижню частину схилів Багринової гори було знищено внаслідок будівництва житлового комплексу. Неохоронюване, але цінне для збереження біорізноманіття озеро Лукрець частково засипане будівельними відходами. Значну частину схилів Багринової гори та велике кар’єрне озеро Темне поблизу Моторного провулку та менше озеро Цегляне необхідно включити до складу ландшафтного заказника місцевого значення «Багринова гора».
Біотопи Багринової гори мають велику цінність. Тутешні озера слугують місцем для нересту для амфібій з схилів Багринової гори та прилеглих з півночі схилів Лисої гори, а аткож є вогнищами різноманіття дрібних тварин та вважливими пунктами для мігруючих вздовж Дніпра птахів. Збереження тутешнього природного комплексу необхідне також для підтримання стабільності схилів, збереження біорізноманіття, функціонування дніпровського коридору міграції птахів, та забезпечення повітроочисної функції зелених насаджень уздовж загазованого Столичного шосе. Водночас важливе ландшафтне значення має сама територія, яка формує характерний природний образ Києва. На верхівці Багринової гори на розі вулиць Пирогівський шлях та проспекту Науки пропонується встановлення масштабного пам’ятного знаку прив'язаного до місцерозташування трипільського поселення, стилізованого під форми трипільської кераміки та скульптури, на зразок аналогічних фігур у Ржищеві чи Трипіллі.
Джерела:
Проектований заказник "Багринова гора"