Версія для друку

Софія Малильо. Надія

Як душі живеться. 2

Чудова в неповторності природа,

Зваблива в невичерпності своїй.

Відчуй п’янку, цілющу насолоду –

Її леліять, дивуватись їй.

Гей, як тобі даровано багато, –

І пам’ять людства, і сузір’я мрій!

В історії Землі – ти творчий атом,

І вся історія в душі твоїй.

Ти в морі тім – не анонім безликий,

У тебе є свій генетичний код.

Ти можеш стати іменем великим,

Коли ім’я тобі надасть народ.

Тобі довірено незмірнії багатства.

Всім насолоджуйсь, надто не тужи,

Від ницості, й жорстокості, і рабства

Безсмертну душу чуйно бережи!

І не давай їй знидіти в нудоті,

Загнитись у міщанському багні,

Не дай їй задихнутись в кігтях плоті,

Гартуй її у творчому вогні!

Бо зледачієш – часу грізна повінь

Тебе знесе у безвість небуття.

Лиш з творчості й неспокою любові

Зростають вічні цінності життя.

19/III-1990.