«Немов бджола – до цвіту запашного…»
Софія Малильо
Немов бджола – до цвіту запашного,
Мов сонях – за промінням золотим,
Так тягнеться людина до людини,
Її краси, тепла і доброти.
Душа вмирає в стужі самотини…
Прийшла любов – і серце розцвіло…
І горнеться людина до людини,
Бо щастя – то взаємності тепло.
Усе, що є прекрасного на світі,
Із доброти й любові проросло.
І горнеться людина до людини,
Бо в цім – всіх радостей чудесне джерело.
Людина
Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш
Надія
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
